Рікі та дороги
- Автор: Лівін Марк
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-225-5
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Рікі та дороги». Краткое содержание книги:
Це важлива і вкрай потрібна книжка про вміння приймати інакшість людей і про любов. Книжка про усвідомлений біль і неусвідомлені страхи, про раз і назавжди визначені правила і про час, коли їх варто порушити.
— Так. Зараз відчуваю, — сказав я.
Коли ми дійшли до намету, мені не хотілося прощатися з Рікі. Я дивився на нього і думав, що він дійсно став дуже красивим з моменту, коли я побачив його вперше. Його стало ніби більше, і шерсть мінилася на світлі, яке залишало по собі сонце. І я тоді сказав йому:
— Давай пограємося?
Рікі здивувався:
— Ти? Ти сам просиш мене погратися з тобою?
Тоді я підняв із землі паличку й показав йому.
— Паличка, — сказав я.
— Р-р-р-р, — радісно загарчав Рікі.
Тоді я щосили жбурнув її, і він радо побіг за нею, схопив зубами і так само радісно побіг назад та кинув її мені під ноги. Я взяв палку до рук, а Рікі став завзято навколо мене підскакувати й випрошувати її, він клацав зубами й гарчав. Я вдав, що кидаю, а сам заховав палку за спину. Рікі провів поглядом мій рух і вже хотів бігти вперед, але зрозумів, що я нічого не кинув, і здивовано подивився на мене. Я дістав з-за спини палку й показав йому. Він припав на передні лапи, задирливо загарчав і кинувся на мене. Я спробував захиститися від нього руками, але мені не вдалося, Рікі легко обхопив мене лапами й повалив на спину. Ми були дуже близько до намету й упали просто на нього, і намет, у якому я кілька разів плакав і в якому разом із Рікі пережив грозу, завалився. Але Рікі, здається, не розумів, що відбувається, бо й далі гамселив мене лапами й щасливо скавчав. Я кричав йому, щоб він зупинився, бо ми нищимо намет, але він мене не слухав. А тоді я відчув, як Рікі мене вкусив — за руку. Я щосили відіпхнув його ногами.
— Ах ти, дурнуватий собако, — вигукнув я, схопившись на ноги.
Мене взяла лють, бо я просто хотів із ним погратися.
Ми не домовлялися, що він рознесе на гілля мій будиночок і вкусить мене. Я подивився на руку — там була маленька подряпина, ніби від гілочки.
Я погнався за ним повз дерева з палкою в руках і щось кричав йому, а він перелякано втікав від мене, напевно, не розуміючи, що відбувається, напевно, також не розуміючи, чому все так, бо він просто хотів гратися зі мною, а тепер я кричу та проганяю його.
І я біг. Я біг. Біг…
І раптом зупинився сам посеред лісу.
Я важко дихав, а серце гупало понад 80 ударів на хвилину.
І я знову подумав, чи не буде в мене серцевого нападу.
Я тримав у руках палку, яка колись росла на одному з 240 дерев, які були навколо і які я встиг порахувати, бо вони мали для мене якесь значення: давали тінь, чи приємно шаруділи листям, чи з них можна було наламати гілля для намету.
— Рікі! — закричав я, але ніде нікого не було.
А тоді я закричав ще раз і кинув палку на землю. І побачив, що мої руки брудні від землі і що земля є під нігтями.
І я подумав: «Якби можна було просто не знати цієї правди?
Якби її можна було заховати в найглибший пакет на світі й засунути до найвищої шафи, щоби її ніхто ніколи не міг дістати?
Якби можна було вигадати службу, якій можна здати правду на зберігання, і щоб там неодмінно були сейф і охорона для цього?»
Я повернувся до намету й побачив, що він геть розвалений, що гілки, якими я вкривав дах, валяються на землі. Я дістав рюкзак і вийняв із кишені банку сардин, яку неможливо розгризти, бо вона залізна.
Я поклав банку в рюкзак і міцно його зав'язав.
Я закинув рюкзак собі на плечі й пішов додому.
Я прийшов не дуже пізно.
На вулиці було темно, але бабуся не спала.
Я залишив рюкзак на веранді і без стуку зайшов до будинку.
Мені здавалося, вона сильно на мене розізлиться, бо я розтрощив її кімнату на малесенькі частинки, а ще мене не було вдома кілька днів і вона не знала, де я і чи зі мною все гаразд.
Бабуся сиділа за столом і читала Біблію.
Я побачив, що на годиннику 22:14.
Коли бабуся почула, що я зайшов, вона навіть не встала до мене.
Лише сказала:
— Вільний час скоро закінчиться. Ти можеш умиватися й лягати спати.
Стрілка годинника перемістилася на 22:15.
Я був сильно здивований і сказав:
— Мене не було 4 дні.
А бабуся сказала:
— Я знаю.
А тоді я сказав:
— І тобі не цікаво, де я був?
А вона сказала:
— Якби я хотіла дізнатися, чи ти був у лісі, я запитала б тебе.
А я сказав:
— Ти сказала, що я був у лісі?
А вона сказала:
— Я сказала, якби я хотіла дізнатися, де ти був, я запитала б у тебе.