Рікі та дороги
- Автор: Лівін Марк
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-225-5
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Рікі та дороги». Краткое содержание книги:
Це важлива і вкрай потрібна книжка про вміння приймати інакшість людей і про любов. Книжка про усвідомлений біль і неусвідомлені страхи, про раз і назавжди визначені правила і про час, коли їх варто порушити.
А тоді я побачив бабусин сервіз, який вона ховала від мене за скляними дверцятами і якого забороняла торкатися. Я був такий злий на неї, що навіть не думав. Я відчинив дверцята, схопив велику салатницю та кинув її на підлогу. Вона розбилася на кілька друзок. Тоді я дістав 10 глибоких тарілок і став жбурляти ними об стіну, ніби це були бумеранги, які могли до мене повернутися. Уся підлога була в розбитому склі, і нею неможливо було ходити. І я розбив іще 5 келихів для вина і 3 пивні кухлі, а тоді схопив ніжку, що відламалася від стільця, і кинув нею в скляні дверцята серванта — вони теж розбилися.
Але мені мало було розбити бабусин сервіз, тож я почав гатити ногами меблі, вішатися руками на дверцята та відламувати їх. Я дістав з-під стола для телевізора книжки і став шматувати їх, бо це були її книжки. Я хотів знищити все, що їй належало в цьому домі.
І крізь дзвін і грюкіт було чутно, що я плачу, але я не відчував своїх сліз, бо був дуже злий і в мене було, як то кажуть, затьмарення свідомості.
Коли отямився, я був весь мокрий і мені було важко дихати, бо ніс заклало від сліз, тож я постійно глибоко зітхав. Я роззирнувся навколо і побачив розтрощену кімнату, у якій я любив дивитися серіал «Альф» і читати книжку. А тоді мені водночас стало страшно і соромно за все, що накоїв. Я подумав, що бабуся, коли приїде і побачить усе це, страшенно засмутиться і втратить до мене довіру. Вона навіть заплакати не зможе, бо за останні дні виплакала всі свої сльози.
І я подумав, що хочу втекти з дому. Подумав, що це хороший план, тому що бабуся може припустити, що це був якийсь злодій, який улаштував напад і забрав мене із собою як заручника. Або просто подумає, що я втік із дому, і сильно сумуватиме й усюди мене шукатиме. Але саме тієї миті найбільше я просто хотів утекти із цього дому, поки ніхто не повернувся і не побачив, що я тут улаштував.
Я знайшов у сараї старий дідусів рюкзак, з яким він колись їздив на риболовлю, швидко спакував у нього одяг та їжу й вирішив піти жити в ліс за будинком. Зайти так далеко, як тільки можна. Дорогою до лісу я минав будинок свого сусіда і згадав, як бабуся казала, що він хворіє. Мені захотілося зайти до нього й поговорити про свій план, хотілося розповісти йому, що я замислив. Щоб він вислухав мене і відмовив, щоб він сказав, ніби в лісі страшно і таке інше. Я дістав із рюкзака печиво, чай і трохи меду в маленькій баночці й вирішив зайти до нього на розмову. Але, як виявилося, дуже даремно, бо після розмови з ним у мене все остаточно сплуталося.
Коли я закінчив розповідь, мені здалося, що Рікі спить. Він сопів із заплющеними очима поруч зі мною. Я ще якийсь час мовчав, але він мирно собі сопів поруч і навіть не думав щось говорити.
— Ти що, спиш? — не надто голосно запитав я. Одне його вухо трохи сіпнулося, але очей він не розплющив.
— Агов, — гучніше повторив я.
Рікі ліниво розплющив очі, підвів морду й подивився на мене.
— Я думаю, — сказав він.
— Що ти думаєш? — запитав я.
— Я думаю, — сказав він, — що це… — На цьому слові Рікі позіхнув. — Що це дуже цікаво, але дуже сумно.
— Дуже сумно? — запитав я.
— Ну, я щойно так і сказав: дуже сумно.
Але я сподівався почути щось інше. Тобто почути більше якихось слів від нього. Щоб він мене розрадив або сказав щось розумне.
— А коли сумно, знаєш, що треба робити? — запитав Рікі.
— Що? — запитав я.
— Гратися. Або спати. Ще можна гратися і спати одночасно, але зі мною таке було тільки раз. Я тоді спросоння підскочив і забіг у стіну. Було смішно.
Тоді Рікі встав і потягнувся. Він сказав:
— Гаразд, я все зробив і вже йтиму. Якщо хочеш, підемо разом.
— Куди? — не зрозумів я.
— До намету, — відповів Рікі.
І він пішов — повільно, перевалюючись із лапи на лапу, а я встав і пішов за ним. Сонце заходило за горизонт, і в лісі було дуже тихо, повітря було смачним, ніби з морозу, і, коли ми повернемося, я неодмінно дізнаюся зі свого підручника з географії, що це означає.
— А чому це історія про нічого? — запитав Рікі. — Мені здається, це історія про щось і це щось дуже велике, навіть більше за мене і за тебе.
— Тому що я нічого не відчував, коли мама померла, — сказав я.
— Так. І це також сумно. А зараз відчуваєш?
Я замислився. Тоді спробував пригадати, який вона мала вигляд, якого кольору в неї очі, чи була в неї ямочка на підборідді, якої довжини в неї вії, — але не зміг. Зате я пам'ятав, що вона пахла корицею та цукровою пудрою і носила на голові білу хустину.