Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає

Найпростіший спосіб стати щасливим за рахунок проектів — проекти-замінники. Я маю на увазі проекти, які можна залагодити через посередників і представників. У масовому суспільстві цей спосіб невимовно цінний. Власне життя позбавлене ризиків і небезпек і водночас сповнене стількох переживань і насолод, скільки їх тільки може бути. Життя навіть виходить за рамки можливого. Власне життя завжди прив’язане до реальності та її численних обмежень. Ми весь час у кайданах, а проте вважаємо життя насиченим і фантастичним. Усім цим ми завдячуємо замінникові реальності.

Розгляньмо такі можливості: житія святих, розваги і спорт. За їхньою допомогою людина може повністю себе реалізувати, нічого при цьому не роблячи. Коли нічого не робити, не станеться ніякої шкоди і ніщо не піде шкереберть. Зміст життя дістається безкоштовно. Слід обдумати також місце акторів та інших знаменитостей у всесвіті людини, яка реалізує себе. І також було б добре отримати певну ясність щодо поклоніння акторам.

Як я вже пояснив, проекти людині необхідні для самовираження її еґо. Еґо намагається реалізуватися, стати чимось за допомогою власних проектів. Бути коханим і обожнюваним, успішним і багатим, богообраним і всяким таким подібним приємним, усім тим, що робить мене чимось і створює мою самість. Якщо я вдовольняюся самими лише процесами, життя минає даремно. Гарний приклад — робота, яка для фінів є визначальною життєвою цінністю. Однак хоч би якою важливою вона була, це водночас і прокляття. Людина визначає себе за допомогою роботи, від теслі до священика і лікаря. Безробіття — прокляття, оскільки тоді ти є ніхто і ніщо. Лінь — граблі, на які кортить наступати знову і знову, а бездіяльність — одна лише деградація.

Людина за своєю природою вкрай метушлива тварина, яка постійно щось будує. Але робота — це прокляття. Це легко зрозуміти. Робота як процес — рабський труд, вона обов’язково видається нудною і даремною. Робота як проект — прекрасна, вона дозволяє реалізувати себе, знайти себе у реалізованій меті, чим вона кінець кінцем і є. Дослідник трудиться над своїми паперами і бачить у готовій статті щось від себе. Будівельник дивиться на завершений будинок як на мету своєї праці, щось, у що він перемістив частину себе і що, відповідно, його визначає. Коли він роками потому проходить повз будинок, він думає: це я побудував. Або ні, якщо він був лише виконавцем важкої роботи, безіменною часткою великого, незбагненного для нього самого процесу.