П'ята Саллі
- Автор: Киз Дэниел
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3911-1, 978-617-12-4142-8, 978-617-12-4143-5
- Переводчик: Володимир Куч
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «П'ята Саллі». Краткое содержание книги:
— Вам обом варто прийти якоїсь п’ятниці, — сказав він. — Просто прихопіть пляшечку вина.
Кірк знову поцілував її руку, а тоді відійшов та загнав у куток худющу сутулу молодицю у вінтажній блузці та дуже високих шкіряних черевиках, а Нола почула, що він каже: «… у п’ятницю ввечері… і прихопи пляшечку вина».
Власник кав’ярні помітив Нолу та обійшов стійку, щоб обняти її.
— Мейсон про тебе розпитувала, — сказав він. — Їй потрібні гроші за оренду.
— Я саме до неї йду, щоб заплатити, — сказала Нола. — Просто заскочила випити чашечку капучино та подивитися, хто є. Ейбе, це Тодд Крамер. Тодде, познайомся з Ейбом Коломбо. — Тодд простягнув руку, а Ейб ляснув по ній відкритою долонею, тоді цмокнув Нолу в щоку та подався назад, до касового апарата.
— Ейб Коломбо? — прошепотів Тодд.
Нола всміхнулась.
— Його батько — паршива вівця в місцевій сім’ї Коломбо в Маленькій Італії[49]. Одружився з вродливою єврейською дівчиною. Тоді Ейб зробив те саме. Сара тут обслуговує столики.
Її тішило те, що для більшості людей важко відрізняти офіціанток із їхнім блідим макіяжем та відповідними білими фартушками зверху чорних трико й топів. Вони всі носили чорні балетні чешки та безшумно пропливали повз, розносячи чорні дощечки з крейдою, що слугували тут за меню, а записники для замовлень звисали з їхніх запасок, підв’язані шкіряними ремінцями.
Сара помітила її та передала Тоддові дошку з меню.
— Ноло, Норм Волдрон кілька разів питав про тебе. У нього заплановано кілька читань, і він думав, що тебе це може зацікавити.
— Взагалі, в мене зараз не надто багато часу, — сказала вона. — Більшу частину дозвілля я малюю, та й з дому я виходжу вже не так часто, як раніше.
Сара прийняла їхні замовлення на два капучино та сховалася назад у натовпі.
— У тебе тут багато друзів, — сказав Тодд.
— Знайомих, не друзів. Але як художниці мені імпонує товариство творчих людей.
— Не знав, що ти художниця, — сказав він. — Я б залюбки глянув на твої роботи.
— Ти маєш на увазі, хотів би відвідати мою студію?
— Так.
– І, звісно, потім ти б захотів випити трішки вина та піддатися розпусті на підлозі під сяйвом свічок.
— Слухай, не треба плутати мене з Еліотом. Це він у нас донжуан. Спитай будь-якого мого знайомого. Я не бабій. Але скажу так: ти перша жінка, яка мене справді зацікавила з часів коледжу.
Вона засміялася.
— Це було не так давно. Добре, я ризикну. Але попереджаю тебе, якщо почнеш якісь штучки, сам будеш винен.
Коли вони пішли з «Вершника її знав», то попрямували Г’юстон-стрит до СоГо[50], де вона винаймала куток в одному лофті в художниці, яку звали Мейсон. Нола зайшла всередину разом із Тоддом, й вони побачили, що Мейсон сидить на підлозі перед мольбертом та курить травку. Її приплюснутий ніс та каштанове волосся, що обрамляло квадратне обличчя, завжди нагадувало Нолі маленького пекінеса.
— Привіт, — сказала Мейсон, невпевнено спинаючись на ноги. Вона проігнорувала Тодда та прошепотіла Нолі: — Ходи, глянеш на мою останню роботу. Я випробовую нові кольори та форми.
Нола подивилася на поєднання квадратів та графіті з аерозольної фарби на стіні станції метро і кивнула.
— Оригінально. Мені подобається твоя техніка. Дуже по-сучасному.
— Погоджуюсь, — сказав Тодд.
Мейсон спопелила його поглядом та повернулася назад до Ноли.
— Хочу підтримувати зв’язок із молодим антиконформістським поколінням.
Коли Нола відвела Тодда в свій куток студії, Мейсон попленталась геть.
— Що з нею таке? — спитав Тодд.
– Її не цікавлять чоловіки.
— А тебе?
— Приблизно так само, як і жінки.
— Що це означає?
— Це нічого не означає. Так просто є.
— Боже, я розгубився. Мені важко слідкувати за твоїм ходом думок.
— Вибач, Тодде, але я не можу його змінити, щоб догодити тобі. Якщо ти за ним не встигаєш, тобі, мабуть, краще залишатися розгубленим.
Він похитав головою.
— Це ти розгублена. То чому ти мене обманюєш?
— Поясни, що ти цим хочеш сказати?
— Саллі, Белла, Нола. Хто ти?
— Я — це я, яким би ім’ям мене не називали люди.
— Справді?
Нола відвернулась.
— Я думала, ти хотів подивитися на мої картини.
— Ти наче ртуть, — сказав Тодд. — Намагаюся тебе зловити, а ти прослизаєш мені між пальців.
49
Little Italy — район на Мангеттені, яскравий приклад кварталу, в якому мешкають переважно вихідці з Італії.
50
SoHo (англ. South of Houston Street — на південь від Г’юстон-стрит) — один із районів Мангеттену, популярний серед туристів.