П'ята Саллі

— Куди їдемо? — спитав він.

— У «Вершник її знав».

— Що?

— Це така кінцівка одного жарту, двозначний вираз[45], а ще назва кав’ярні на Ґрінвіч-Віллидж.

— Овва.

— Нагадаєш, щоб я тобі якось розповіла той жарт.

— Смішний, мабуть, — сказав він. — Ти нарешті усміхаєшся.

У «Вершник її знав» люди підходили та запитували, куди вона запропастилася, бо не бачилися з нею вже сто років та сумували за її літературними читаннями. Нола любила тут бувати. Це місце — найближче, у якому вона коли-небудь бувала до «Лівого берега[46]», і тут вона відчувала себе в середовищі письменників та художників.

Вони розширювали приміщення, тому навкруги лунали удари молотів, поки робітники намагалися пробитися до порожнього приміщення магазину по сусідству. Відчувався запах давньої штукатурки. Інтер’єр самої кав’ярні був схожий на французьке кафе. За поверхні столів слугували старі колоди для обробки, а стіни були вкриті пожовклими копіями французьких, італійських та німецьких газет, що дарувало закладу стилю чесної бідності, ніби вони не могли дозволити собі поклеїти на стіни щось інше. Стільці були різні, як дерев’яні табуретки, так і крісла з переплетеними дротяними спинками. Вздовж однієї стіни стояли старезні лави з парку та маленькі круглі столики. Лампи від «Тіффані[47]» розсіювали рудувате світло на голу дерев’яну долівку. За стійкою виблискувала гігантська еспресо-машина з хитромудрими важелями та фігурками орлів на великих кавниках[48].

В очах Тодда вона побачила несхвалення, і це її роздратувало.

— Знаю, виглядає фальшиво, — сказала вона, навіть не намагаючись стишити голос, — але така фальш мені до вподоби.

— Я ж нічого не сказав.

— Тобі й не треба було. У тебе дуже експресивне обличчя.

— Так само, як і ця кавова машина, — пожартував він, самовдоволено всміхаючись.

Вона простогнала.

— Ноло-золотце!

Нола розпізнала цей голос ще до того, як побачила його власника. Упівоберта вона простягнула руку, і огрядний коротун у вельветовому піджаку, що висів на його плечах, ніби накидка, поцілував її долоню.

— Кірку-золотце. Як твої справи?

— Я чекав тебе, Ноло, — сказав він, не зводячи з неї погляду крізь товсті окуляри. — Ти все обіцяєш завітати на якийсь із моїх п’ятничних званих вечорів, але так ніколи й не дотримуєшся обіцянки.

Нола познайомила його з Тоддом.

— Кірк викладає економіку в Центральному муніципальному коледжі. Але це лише для того, щоб дозволити собі справжню професію, а саме — організацію вечірок у себе на квартирі щоп’ятниці ввечері. Всі просто шаленіють від них. Кірк блукає по місту, і коли знайомиться з кимсь цікавим, чи принаймні кимось, хто не схожий на інших, то запрошує його або її на свою п’ятничну вечірку.