Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Друге — Андронівська культура, відкрита у 1927 році в урало-казахських степах. Назва походить від села Андроново, поблизу якого були знайдені перші її пам'ятки. Численні могильники, залишки поселень епохи енеоліту, на думку російських археологів, мають відношення до індоарійської етнічної спільності, точніше до іраноарїїв.
Спорідненість андронівськнх племен з ірано- та індоаріями (саками, скіфами), за словами відомого спеціаліста у цій галузі Є. Є. Кузьміної, «особливо чітко виявляється в контактній зоні від Заволжя до самого Центрального Казахстану» (тобто Семиріччя — Ю. К.) [Кузьмина Е. Е. Древнейшие скотоводы от Урала до Тянь-Шаня. — Фрунзе, 1986. —С. 243]. Цю точку зору поділяє О. М. Трубачов: «І андроновці, і індоарії, — заявляє вчений, — були скотарями з підпорядкованим значенням землеробства» [Трубачев О. Н. Эпоха бронзы леской полосы СССР. — М., 1987.—С. 124]. Все це було встановлено дослідниками ще в 30-х роках.
І раптом у 70-х роках — нова сенсація. Археологи натрапили на арійське місто Аркаїм, якому від 3,5 до 35 тисяч років. Але, що характерно, поселення на березі річки Сінташа дуже схоже на трипільські міста. У дослідників одностайна думка: будували Аркаїм і жили в ньому племена, які були духовно (і не тільки духовно) споріднені з подніпровськими аріями (трипільцями). Звичайно ж тут не було античної величі, містерій, багатства тощо. У місті скорші жили стоїки — сподвижники сонячної віри, які у глухій пітьмі кам'яного віку боронили (у разі необхідності) зі зброєю в руках свій храм, свій спосіб життя, свої звичаї.
Згодом археологам вдалося відкрити ще кілька поселень, схожих з Аркаїмом. І що характерно, у їх забудові не виявлено ніяких перехідних форм. Будинки тогочасного городища починали будувати в певному місці і одразу. З огляду законів містобудування, знайдені вченими поселення різко відрізняються від традиційних поселень бронзової епохи уралоказахських степів, котрі мали лінійне планування і виникали стихійно.
Ціла низка встановлених фактів говорить про те, що арійські городища забудовувалися відповідно до розробленого плану: розмітка місцевості, підготовка макету, втілення у кам'яних спорудах єдиної ідеї «центризму»… І це робилося в кам'яному віці, коли в Європі ще мешкали троглодити.
Прадавні архітектори вже уміли пов'язувати в одне ціле завдання оборони поселення, житлові і господарські комплекси, численні комунікації між верхніми і нижніми вулицями, систему зливної каналізації з її водозбірними ямами та відстійниками. Як правило, у центрі такого поселення розміщували культову споруду. Кожний окремий її елемент був тісно пов'язаний з цілим, а чітко окреслена архітектурна єдність храму свідчить про цілеспрямоване втілення як ідеологічних, так і культурно-господарських функцій.
І ось що важливо. Дослідники дійшли висновку, що саме андронівський (аркаїмський) тип житла, котрий сформувався понад 5000 років тому на території сучасного Казахстану, став чи не основним для всіх російських і українських територій протягом десятків століть і аж до нашого часу. Причому це був арійський тип житла!
Спеціалісти відзначають: «Будинок центральноєвропейського типу (так зване андронівське житло) поширене в середніх широтах від Центральної Європи до Західного Сибіру. Він дерев'яний, рублений або каркасно-стовповий, часто заглиблений у землю, з пірамідальним або двосхилим коньковим дахом і відкритим вогнищем. Будинок досить великих розмірів, однокамерний, призначений для проживання сім'ї, що складалася з кількох поколінь.
Такий тип будівель добре відомий завдяки розкопкам у Центральній Європі та Казахстані, а також знайденим глиняним моделям житла в енеолітичних шарах Подунав'я та Подніпров'я [Кузьмина Е. Е. Древнейшие скотоводы от Урала до Тянь-Шаня. — Фрунзе, 1986. —С. 50].
Вже цитований нами О. Трубачов наголошує: «Описані у ведичній літературі, Авесті будинки древніх індоіранців не мають ні аналога, ні своїх попередників у архітектурі землеробських цивілізацій Індії, Ірану, Передньої Азії. Вони більше схожі на будівлі центрально-євразійського типу, звідки, очевидно, і прийшли їх творці. Цікаво, що в деяких районах Індії архаїчний тип великого будинку з двосхилим коньковим дахом зберігся до сих пір. Там проживають представники особливих етнокастових груп, які ведуть свій родовід від ведичних аріїв» [Трубачев О. Н. Эпоха бронзы лесной полосы СССР. — М., 1987. — С. 125].