Таємниця індіанського острова
- Автор: Кристи Агата
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-01222-9
- Переводчик: Вадим Хазін
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця індіанського острова». Краткое содержание книги:
Першим отямився Блор.
— Пробачте…. е… Роджерсе, але ми зачули кроки й подумали… ну, ви, либонь, здогадуєтеся. — Він запнувся.
— Прошу вибачити, джентльмени, — сказав Роджерс. — Я хочу перенести свої речі. Сподіваюсь, не заперечуватимете, коли я оселюся в одній із кімнат, призначених для гостей, на нижньому поверсі — у найменшій кімнаті. — Останні слова звернуто до Армстронга.
— Звичайно, звичайно, — відповів той, настійно відводячи погляд від накритого простирадлом тіла.
— Дякую, сер, — сказав Роджерс і вийшов із кімнати, притискуючи до грудей свій оберемок одягу.
Армстронг наблизився до ліжка, підняв трохи простирадло й подивився на заспокоєне обличчя небіжчиці. Тепер його не спотворював страх. Ні, — від нього віяло вічним спокоєм.
— Шкода, що я не маю при собі аптечки, — промовив Армстронг. — Хтілося б дізнатися, чим вона отруїлася. Вважаю, слід припинити розшуки, — звернувся до компаньйонів. — Інстинкт підказує мені, що ми нічого не знайдемо.
Блор у цей час намагався зламати засув у дверях, котрі вели на горище.
— У цього типа зовсім безшумна хода, — сказав він. — Хвилину чи дві тому ми бачили його на терасі. Ніхто ж бо не чув, як він зійшов сюди. Тому-то ми й певні були, що тут ходить хтось сторонній.
Блор зник у зяючій дірі горища. Ломбард, вийнявши з кишені ліхтарик, рушив услід… Не минуло й п'яти хвилин, як усі троє стояли на площадці й похмуро дивилися один на одного. Вони забруднилися з голови до п'ят — павутиння шматтям звисало з них.
На острові, опріч них вісьмох, не було нікого.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
— Отже, ми помилялися, й помилялися в усьому, — після паузи мовив Ломбард. — Вигадали якесь фантасмагоричне страхіття лише тому, що через випадковий збіг обставин померло двоє людей.
— І все ж, — похмуро відповів Армстронг, — питання залишається відкритим. Адже я, чорти його забери, лікар і дещо розуміюся на самогубствах. Ентоні Марстон аж ніяк не був схожий на самогубця.
— А може, це просто нещасний випадок? — невпевнено спитав Ломбард.
— Нічого собі нещасний випадок, до бісової неньки, — хмикнув Блор.
Якусь хвилину всі збентежено мовчали. Блор перший порушив тишу.
— А ось із жінкою… — почав він і змовк.
— З місіс Роджерс?
— Так. Адже з нею міг трапитися й нещасний випадок? Могло так статися?
— Нещасний випадок? — перепитав Філіп Ломбард. — Як ви це собі уявляєте?
Блорове обличчя набирало все більш стурбованого вигляду. Цегляста шкіра потемнішала. Він промимрив:
— Слухайте-но, докторе, ви ж давали їй якогось наркотика?
Армстронг уп'явся в нього поглядом:
— Наркотика? Куди ви хилите?
— Ви самі сказали, що вчора ввечері дали їй якесь снотворне.
— Он що? Звичайнісінькі заспокійливі пілюлі. Абсолютно нешкідливі.
— А що ж це все-таки було?
— Я дав їй малу дозу тріоналу. Абсолютно нешкідлива доза.
Блор аж побагровів.
— Слухайте, будемо відверті. Хіба ви не могли дати їй завелику дозу?
— Уявлення не маю, про що ви торочите, — розсердився Армстронг.
— Хіба ви не могли помилитися? — вів своєї Блор. — Адже таке часом трапляється.
— Цілковита дурниця, — відрубав Армстронг. — А може, — уїдливо запитав, — ви такої думки, що я вчинив це навмисне?
— Годі вам, — втрутився Ломбард, — зберігайте спокій. Коли ми станемо один одного запідозрювати, ладу не буде.
— Я тільки висловив припущення, що лікар міг помилитися, — похмуро виправдовувався Блор.
— Лікарі не можуть дозволяти собі подібні помилки, друже мій, — сказав Армстронг посміхаючись, та посмішка вийшла вимучена.
— Це була б не перша ваша помилка, — ущипливо докинув Блор, — якщо вірити пластинці.
Армстронг пополотнів.
— Яка користь ображати один одного, — знову втрутився Ломбард. — Усі ми в одному човні. То й триматися треба разом. До речі, що ви можете нам розповісти з приводу вашої власної справи зі лжесвідченням?
Блор, стиснувши кулаки, зробив крок уперед.
— Не зачіпайте мене, — сказав він нараз охриплим голосом. — Це брудний наклеп. Ви, либонь, не від того, щоб заткнути мені рот, містере Ломбард, але є речі, про які я хтів би дізнатися, й одна з них стосується вас.
У Ломбарда брови поповзли угору.
— Мене?
— Так, саме вас. Я був би щасливий дізнатися, чом це ви, виряджаючись у гості, захопили з собою пістолет?
— Це ви хтіли б знати, ви? — спитав Ломбард.