Таємниця індіанського острова
- Автор: Кристи Агата
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-01222-9
- Переводчик: Вадим Хазін
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця індіанського острова». Краткое содержание книги:
— Ви приймаєте чутку за довід, — заперечив суддя Уоргрейв. — Ми не знаємо, чи справді навмисне вбили Роджерс і його дружина свою господарку. Це може бути й брехнею, щоб поставити Роджерса в однакове становище з усіма нами. Ми не знаємо, чому вчора ввечері місіс Роджерс пойняв жах; можливо, тому, що вона усвідомила, що чоловік її схибнувся.
— Що ж, хай буде по-вашому, — погодився Ломбард. — А. Н. Оуен — один із нас; жодного винятку — підозра до всіх.
Суддя Уоргрейв повів слідство далі:
— Тож я наполягаю, що тут не може бути винятків, які грунтувалися б на суспільному становищі, характері або ймовірності. Тепер необхідно встановити, хто з нас може бути звільнений від підозріння на підставі фактів. Коротше кажучи, чи є серед нас одна чи кілька осіб, які аж ніяк не мали змоги підсипати отруту Марстонові, дати завелику дозу снотворного місіс Роджерс, вбити генерала Макартура?
Щира посмішка пом'якшила грубуваті риси Блорового обличчя.
— Отепер ви діло кажете, сер, — мовив він, — нарешті ми підійшли до самої суті! Спробуємо розібратися. Щодо Марстона, то тут вже годі щось з'ясовувати. Висловлювалися припущення, начебто хтось крізь вікно підсипав у його келих отруту ще до того, як він востаннє налив собі віскі. Втім, таке зробити в самій кімнаті було б іще легше. Не пригадую, чи був у цей час в кімнаті Роджерс, але всі інші запросто могли це зробити. — Він перевів подих. — Тепер перейдемо до місіс Роджерс. Тут на підозрінні перш за все її чоловік і доктор. Будь-кому з них зробити це було як оком змигнути…
Армстронг скочив з місця. Його аж затрусило від злості:
— Я протестую… Це нечувано! Заприсягаюся — доза була абсолютно…
— Докторе Армстронг! — верескливий голос судді бринів владно. — Ваше обурення цілком природне. І все ж ми не маємо права відвертатися від фактів. Вам або Роджерсові було найлегше дати їй снотворного. Тепер з'ясуємо, в якому становищі перебували інші. Які можливості підсипати отруту мали я, інспектор Блор, міс Брент, міс Клейторн чи містер Ломбард? Чи можна когось із нас вважати цілком поза підозрою? — І після короткої паузи мовив: — Гадаю, нікого!
— Та я й близько до неї не підходила, — спересердя сказала Віра. — Всі ви це можете підтвердити!
— Якщо пам'ять мене не зраджує, — знов узяв ініціативу до своїх рук суддя, — події розвивалися так. Прошу поправити мене, коли я де в чому помилюся. Ентоні Марстон і містер Ломбард перенесли місіс Роджерс на канапу. До неї підійшов доктор Армстронг. Він послав Роджерса за бренді. Потому знялася суперечка, звідки лунав голос. Усі ми вийшли до суміжної кімнати, за винятком міс Брент, яка залишалася в кімнаті з непритомною жінкою.
На обличчі міс Брент спалахнули червоні плями. Спиці нерухомо застигли в її руках.
— Це нахабство! — тільки й вимовила вона.
Безжальний голос судді тихо вів далі:
— Коли ми повернулися до кімнати, ви, міс Брент, стояли, схилившись над місіс Роджерс.
— Невже звичайна жалість — злочин? — обурилася міс Брент.
— Моя мета — встановити факти, й тільки факти, — непохитно продовжував суддя. — Згодом до кімнати увійшов Роджерс із келихом бренді, що його він, звичайно, міг належним чином обробити до того, як увійшов. Жінці дали бренді, й невдовзі чоловік і доктор провели її до спальні, де Армстронг дав їй снотворного.
— Абсолютно точно, — підтвердив Блор. — Отже, від підозріння звільняються; суддя, містер Ломбард, я і міс Клейторн, — в його грубому голосі яскраво бриніли переможні нотки.
Приштрикнувши Блора до місіїя холодним поглядом, суддя промимрив:
— Невже? Ми ж бо мусимо врахувати найменші можливості.
— Я не розумію вас, — Блор розгублено вп'явся поглядом у суддю.
— Місіс Роджерс лежить нагорі в своєму ліжку, — оповідав Уоргрейв, — снотворне починає діяти. Вона у напівзабутті. Раптом лунає притишений стук у двері, до кімнати заходить людина, приносить, скажімо, таблетку й каже: «Доктор наказав вам прийняти це». Невже ви гадаєте, що вона не проковтнула б цієї таблетки?
Запала тиша. Блор човгав ногами, супився. Філіп Ломбард сказав:
— Все це пусті вигадки. Жоден із нас не виходив з кімнати ще години дві-три. Саме вмер Марстон, і було не до того.
— Хтось міг відвідати її й пізніше, коли всі вже полягали спати, — сказав суддя.
— Але ж на той час там уже був, мабуть, Роджерс, — заперечив Ломбард.
— Ні, — втрутився Армстронг, — Роджерс ще спускався До їдальні, аби прибрати, помити посуд. Саме тоді будь-хто міг пройти непоміченим до спальні небіжчиці.