Таємниця індіанського острова

Втрутився Ломбард:

— Сподіваюся, на жінок ваші підозріння не поширюються?

Суддя підвів свої рухливі брови й відповів тим єхидним тоном, якого так не полюбляли адвокати:

— Якщо я вас правильно зрозумів, ви вважаєте, що жінки не здатні на вбивства?

— Зовсім ні, — роздратовано відповів Ломбард, — але я вважаю за неможливе… — і затявся.

Суддя тим-таки єхидним тоном звернувся до Армстронга:

— Як ви вважаєте, докторе Армстронг, чи могла б жінка вбити бідолаху Макартура?

— Цілком, мала 6 тільки відповідне знаряддя — гумового кийка, наприклад, чи палицю.

— І це не вимагало б од неї надмірного напруження сил?

— Зовсім ні.

— Дві інші смерті сталися внаслідок отруєння, — сказав суддя, його карк увесь час рухався. — Я вважаю, ніхто не заперечуватиме, що отруювачем може бути людина, навіть фізично квола.

— Та ви з глузду з'їхали! — закричала Віра.

Суддя, не кваплячись, перевів на неї свій погляд. Це був байдужий погляд людини, котра звикла вершити долю інших.

«Він дивиться на мене, як на цікавий експонат, — подумала Віра. І раптом у неї сяйнула думка: — Не дуже-то я йому подобаюся».

— Моя люба юна леді, — спокійним тоном почав суддя, — постарайтеся стримати свої почуття. Я не обвинувачую вас. Сподіваюся, що ви, міс Брент, — він уклонився старій діві, — не ображаєтеся на мене, коли я наполягаю, що всі ми однаково перебуваємо під підозрінням?

Міс Брент продовжувала в'язання, навіть не удостоївши суддю поглядом.

— Сама думка, що я можу зазіхнути на життя людини, не кажучи вже про життя трьох людей, — холодно вимовила вона, не підводячи погляду, — здасться чистим безглуздям кожному, хто мене знає. Але ж ми не знаємо одне одного, і я розумію, що за таких обставин жодний із нас не може бути вільний від підозри, доки не буде доведено його невинність. Повторюю: в одному із нас поселився диявол.

— На цьому й закінчимо, — мовив суддя. — Ніхто не вільний від підозри: ні моральні якості, ані становище в суспільстві не беруться до уваги.

— А як же з Роджерсом? — запитав Ломбард. — На мою думку, його можна зі спокійною совістю викреслити зі списку.

— Це на якій же підставі? — поцікавився суддя.

— По-перше, в нього на це розуму не вистачить, а по-друге, однією з жертв стала його дружина.

— За час мого суддівства, молодиче, — підвівши важкі брови, повчально сказав Уоргрейв, — мені довелося розглядати кілька справ про жінковбивство, і суд, уявіть собі, визначив чоловіків винними.

— О, безперечно! — вигукнув Ломбард. — Ну, звичайно ж! Вбивство дружини — справа цілком імовірна, коли хочете, навіть природна! Та не в даному випадку! Я можу повірити, що Роджерс убив свою дружину, побоюючись, що вона розколеться й викаже його, або тому, що зненавидів її, чи тому, що йому закортіло поєднатися з іншою жіночкою — молодшою і не з такими довгими зубами, як у неї. Але я не можу уявити собі Роджерса в ролі збожеволілого містера Оуена, котрий чинить своє ідіотське правосуддя і як першу жертву обирає свою власну дружину, покаравши її за їхній спільний злочин!