Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

— Гарний наш Білокринівський ліс, правда? — змовницьки підморгнула русалці Софія.

Роська так само змовницьки кивнула.

— Знаєш, усе-таки жаль, що Вишнопіль заснував не мій родич, не козак Вишня! — зітхнула Софійка, милуючись розкиданим унизу містечком.

— Гм, це як подивитися! — загадково усміхнулась супутниця. — Я ж теж на класній годині розповіла не все!

— Та?

— Пам’ятаєш, я сказала, що люди покинули старих богів і перенесли свої пожитки на нове місце? Але промовчала, що організував це переселення саме твій пращур! Дивно, але звався Ростиславом — як твій малий! Гарнющий був, ставний, височенний, здоровенний, мізинцем підкови гнув!..

— То це до нього ти була по-справжньому небайдужа, то це на нього потім видався тобі схожим Оришчин наречений?!

Русалка опустила голову і, здається, трохи зашарілась. Якийсь час мовчали. Потім вона сама повернулась до обірваної розмови:

— Татари взяли його в полон. Тоді почалися на наш край перші татарські набіги. Ростислав такий сильний був, що міг один проти цілого війська стати. Довго тримав під своєю охороною Вишнє, але й на його силу знайшлася недоля. Спіймали сонного, вкинули в криницю, а цямриння забили дошками й завалили камінням. На поверхню води він таки піднявся, але далі по слизьких стінках... Кілька днів марно намагався визволитись. Бачу, що гине, то й вирішила помогти. Мені, водяній царівні, легко в криницю пробратися чи з криниці вибратись. Явилася до нього й навчила, зібравши енергію, на стіні колодязя намалювати,

наприклад, коня — і цим конем крізь цямриння на волю вирватися!

— І вийшло?

— Чом би мало не вийти? У нього все виходило! Подякував Ростислав і в ноги мені впав: навчи, мовляв, свого уміння! А я, коли ти помітила, завжди готова ним поділитись! О, про такого учня лише мріяти! Все перейняв завиграшки, усі магії, навіть часову!

— Отак потрохи-потрохи, і ти в нього закохалася?.. — Софійка м'яко натякнула на те, на що ніяк не могла звернути Росава.

— Він був того вартий! — сумно відповіла дівчина.

— Але він?..

— Уже мав сім’ю, дітей! Кажу: “Покинь, і ми з тобою світ перевернемо!” Бачу ж: серце його до мене тягнеться, та він йому волі не дає! Ти й не уявляєш, як для нас, богів, та й для вашого Бога теж, важливі людська віра й підтримка!.. У той час це просто було, навіть ваш князь Володимир, що Русь хрестив і що святим його проголосили, дружин мав кілька десятків і не каявся! Але Ростислав — не князь. У ньому вже тоді щось таке було... Мовляв, одна дружина, то й одна! Не можу її дурити! Ні-ні, у наших дохристиянських поняттях теж було відчуття гріха, але не було звичаю

мордувати себе, до чогось силувати. Потім це нове самоїдство й змусило його зібрати вишнівський люд, підняти його з осілого місця і йти на інше, аби молитися в інших храмах. Тож він і заснував уже нове містечко Вишнє, нарікши його Вишнополем. Об’єднавши в його назві старе й нове... Сам, правда, в ньому довго не жив: після мене бути з нелюбою дружиною таки не міг. Пішов у якісь ліси, заснував монастир... Той монастир потім велику славу здобув: були в ньому дуже мудрі, всезнаючі монахи, щось на зразок нинішнього Тибету. Завдяки йому, звісно. Звідти пізніше й характерництво козацьке пішло. Адже і Ростиславові внуки-правнуки стали козаками, тож і виходить: заснував місто майже козак!..

— Козак, але ж не Вишня?!

— Прізвисько Вишня до твого роду приклеїлося вже потім. Пішло таки від назви дерева. Праукраїнці шанували саме вишню і мали її за вище, вишнє, тобто верховне дерево! Можна сказати, за дерево життя! На Новий рік (тоді рік навесні починався) квітучу вишеньку, посаджену в діжечці, вносили до хати. За її цвітом пророчили долю на цілий рік. Білий цвіт також нагадував білі стіни і рушники...

— А Ростислав... Не бачила його відтоді?

— Ніколи більше до мого каменя не приходив. Хоч завжди про нього думав і пам’ятав...

— Це як у "Лісовій пісні” Лесі Українки — є такий розкішний твір не тільки для хлопців, а й для дівчат. Вивчається у старших класах, але я вже давно його знаю майже напам’ять...

— Де Мавка полюбила звичайного хлопця? — Роська відала й це. — Так, союз людини й русалки — діло ризиковане!..

— Виходить, у коханні тобі за всі три тисячі років жодного разу так і не пощастило? — вразилася Софія. От тобі й писана красуня!..

— Може, у мене все ще попереду, — сумно пожартувала Рося. — Може, колись у іншого Ростислава закохаюсь: у твого братика, наприклад! Чи в Сергійка: він мені ще до народження радів!

Ну, та й можна витримати цю Роську?!

55. Важлива істина

Щойно відчистила чобітки від лісової грязюки, узялась телефонувати Сашкові. “Поза зоною”! Треба не забути попросити Роську розблокувати Сашків номер, а зараз побіжить до нього сама.

За дверима щось довго шелепало й сопіло трьома голосами — сестри заглядають у щілинку!

— Це я, Софія! Мені до Сашка!

— Та бачимо, що Софія! — філософськи зітхнула котрась.

— Але ж Сашко просив, що його для тебе нема вдома!

— Ні, він сказав, що простудився, коли тоді бігав під дощем до тебе і ти його прогнала!

— Тепер у нього знову заразний грип!

— У вас що, епідемія?! Чи нічого іншого не спромігся придумати? Можу позичити медичного довідника, хай підбере цікавішу хворобу!

Сестри мовчки зітхнули.