Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

Баба трохи заспокоїлась і вже помітила Ростика. — Ходоньки, ходусеньки, — посюсюкала, пощипала за щічки й рушила до квартири.

Софійка так і не спромоглась на жодне слово. Бо що тут скажеш?

45. Братик

Сніжана має хлопчика! Тепер у її родині, крім Сергія, з’явився ще й Сергійко, а в Софійки — ще один братик!

Пустельник на сьомому небі від щастя! Хутенько висадив у дворі замкового дубочка, який у кімнатному горщику розрісся мало не на все вікно. Бігає, клопочеться підготовкою квартири і задається: син!

Втім, усі не знають, за що хапатися від радісного хвилювання. Софійку ж надихало і те, що тепер Сніжана й Сергій хоч на трохи забудуть Росаву.

Приїздили бабуся з дідусем, ходили до пологового будинку. Сніжана весело вітала їх з вікна другого поверху. В записках писала, що хлоп’ятко здорове (добре, бо через ту Роську що завгодно могло трапитись!) і страшенно симпатичне. Правда, не забула приписати, що Росяниця встигла її навідати й порадила, що робити, щоб у Сніжани було більше молока, а коли синок уночі не спатиме, слід приказувати: “Качки-качениці, візьміть Сергійкові нічниці, несіть на мохи, на болота!” Качок позгадувала, царівна болотяна! Тьху, така подія — гріх і думки паскудити тією задрипанкою!

Коли ж Сніжана піднесла сповиточка до шибки показати родичам, дитя різко заплющилося на сонячне проміння, скривилось і невдоволено чхнуло. Софійці так хочеться ближче його роздивитись, адже знала про цю дитину те, чого не відав ніхто! Це, крім Ростика й Чорнобілки, ще одна саме її, Софійчина, а не Росьчина територія! Саме її таємниця! Ну, ще трохи Сашкова, але він тепер узагалі до уваги не береться! Ні-ні, Софійка розмовляє з Фадійчуком і навіть ходила в неділю до парку на побач... на дружн... на просто зустріч! Ходила, щоб до решти побачити межу людської непорядності. І що побачила? Що тієї межі не існує! Сашко вів себе зворушливо й чемно, як завжди, хвалився, що радий Софійку бачити, поривався щось їй купити на ятці!.. Навмисне мовчала про ті його польові походеньки, пильно зиркала в красиві очі: невже не з’явиться в них бодай крапля вини? Коли ж нарешті спитала, як він провів суботній день, почула щось байдужо-невиразне: мовляв, як завжди, мав купу нецікавих справ і, як завжди, йому бракувало її, Софійки! Ба, навіть призначив, нахаба, наступну зустріч! На неї Софійка, звичайно, вже не піде, не стане втручатись у його щастя з іншою. Бо, що й казати, Росава перед нею в усьому виграє, може, саме така дружина й потрібна Фадійчукові. Більше того: якщо не

вдасться останній придуманий Софійкою план (а він, безумовно, не вдасться), дівчинка навіки облишить спроби збутися русалки! А на зустріч із Сашком вона вже не піде: має нову, дуже поважну причину: нового братика!

Саме тому Софійка так старанно тягнеться поглядом на другий поверх. Колишній Ян-Казимир-Завтрашній мружить оченята й поки що її не впізнає. Мабуть, він дуже зручно почувається в немовлячому тілі. І це теж добре, бо нарешті, після не так і давно пережитих страждань, його душа, сповита любов’ю і турботою, блаженствує. Нічого, він підросте, полюбить свою рятівницю, а тепер ще й кузину Софію, і всім покаже свої таланти! А може, чого доброго, навіть підкаже, де закопано леськовичівські скарби! І ні Сашко, ні та плоскодонна мушля (ой, мала ж не згадувати Підліснячки такого дня!) до того зовсім не будуть причетні.

46. Сестри

З Вадимом теж принципово не балакала. Хоч він і перепрошував, і каявся, і навіть на есемеску

розорився: “Пробачаюсь. Сорі. Пардон. Більше не буду”. Хоч десь, глибоко-глибоко в душі, почувала і власну вину. Того бевзя-грубіяна було трохи шкода. Батько хоч і не закопав його, але кілька днів молодший Кулаківський перемучував уроки напівстоячки: пасок у такого фірмового татка був також з усіма належними наворотами.

Прогулянки з Ростиком тепер стали основною Софійчиною розвагою. А коли згодом долучиться Сніжана з Сергійком, вони взагалі стануть розкішшю!

Скверик уже майже наполовину сходжений Ростиковими ноженятами і стоптаний вірними Чорнобілчиними лапками.

— Софіє! Нарешті тебе знайшли! — Вірка, Надька й Любка мов з-під землі вигулькнули.

Вони ще трохи погарикалися за право першою сповістити новини, і врешті-решт ті новини стали відомі й Софійці. Перша — це Сашків страшенно секретний лист особисто в руки і з негайною відповіддю. Сестри поглядами благали хоч трохи відхилити завісу над таємницею листування, але Софійка й не думала ховатися. Хай читають і знають, що між нею і Сашком уже не може бути нічого особистого.

“Софійко чому не прийшла вчора. Я прождав цілий вечір. Може завтра в сімнадцять ноль ноль

це п'ята година вечора знов у парку. Відповідь скажи всім тром бо одна може шось переплутати”.

Далі йшло суцільне і наразі вже цілком байдуже Софійці мазюкання.

Три пари вологих од виявленої довіри очей благально вп'ялись у дівчинку.

— Перекажіть, що в мене народився двоюрідний братик, зараз із ним дуже багато клопоту, я не можу надовго відлучатися з дому.

— То прийдеш чи не прийдеш?

— Ні, звичайно!

Дівчатка перезирнулися, наче вирішували, як сповістити новину під номером два.

— Мабуть, правильно зробиш! — почала найбойовіша, Надька.