Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

50. ІДИ, ІДИ, ДОЩИКУ?

Бабуся Ліна з онучкою та Ростиком якраз повернулись від Сніжани й перепочивали в Со-фійчиному дворі на сонечку. Гойдали малого на гойдалці та обговорювали, як уміло й упевнено (лікарка!) тітонька дає раду первісткові. Не треба й сторонньої помочі! Дівчинка вже давно встигла полюбити Сергійка і зараз почувалась майже щасливою. Лише при бабусиних захоплених ахах “Росава порадила” трохи морщилась.

— Порадила не порадила, але де вона, та твоя Росава? — похопилась бабуся. — Давно її не бачила, аж заскучала!

— Десь тин... десь бродить, напевно! — відповідала якнайчемніше. — Припх... Заявиться, не переживайте!

— Ой, а то не вона? — Бабуся вказала на особу, що, вихиляючись, заходила у двір. — Е ні, цеї з Росею не порівняти!..

У хвіртку ступала Ірка Завадчук. Її коротенькі пасмочка були зібрані яскравими резиночками в численні маленькі хвостики і стриміли в різні боки, мов наелектризовані.

При знайомстві з бабусею Ірка поводилася пристойно, та й сама бабуся мужньо стримала враження від міні-феєрверку на дівочій голівці. Навіть стала забавлятися з онучком, аби не заважати дівчачій розмові. Завадчучка, правда, не надто й переймалась чиєюсь присутністю.

— Я хочу з перукою побачитись! — підсіла на лавочку біля Софії. — Ти її вдома замість шапки носиш, чи що? Як взяла погасати, то й з кінцями!

— Хочеш під нею приховати, що через тебе двісті двадцять вольт пропустили? — не змовчала у відповідь.

— Ну, якщо ти придумала щось таке ж успішне, як той ножний стриптиз у роздягальні, то можеш її ще в себе потримати! — Ірка вклала в цю фразу весь інтелект і всю в’їдливість.

— Ти й сама розумієш, що зі стриптизом було щось не те! — вже примирливіше озвалась Софійка.

— Згодна, Роська тоді щось нахімічила, явно змахлювала, але як її розколоти? — подобрішала й Завадчучка.

— Отож я й рядилася під циганку, щоб зало-вити її на гарячому!

— Здається, вже заловили, хоч і не на гарячому! — Іра зненацька штовхнула Софійку під лікоть. — Іде наша кралечка!

— Добрий день, дівчата! Здрастуйте, бабусю Ліно! — Росяниця випромінювала саму праведність та благочестя. — Як здоров’ячко?

— Здрастуй, Росю! — на радощах бабуся аж підхопилася з лавки. — Дякую, наче все гаразд! Навідала Сніжану та й знов до своїх городів!

— А як на городах? Посходило?

Ну як уміє, зараза, у довір’я втертися! Софійка ніколи й не думає питати бабусю про городи, адже ясно, що сучасну молодь вони зовсім не цікавлять. А ця — наче городом тільки й живе! І в точку! Бабуся розтала й забідкалася:

— Посходило не посходило, а без дощу нічого з того всього не буде! Суш така — земля репає. А що ж далі?!

— Дощу? Не хвилюйтесь, бабусю, нині увечері буде вам дощ!

— Де ж він, Росавонько, буде, коли на небі ні хмарки, і по радіо — без опадів?

Ох, бабуся балакає з тою русалкою, наче рідної внучки поруч уже й нема! Навіть за Ростика забулась, а він, розумничок, як тільки забачив Роську, відразу невдоволено завовтузився, розх липа вся, і кому ж, як не Софійці, його втішати: бабуся зайнята!

— Радіо обіцяє, а природа своє знає! — сипала народною, а чи й своєю власного мудрістю Рося-ниця. — А он і дівоньки-чарівниченьки, які допоможуть нам той дощ накликати!

Підліснячка вказала на дворові каштани, за стовбурами яких причаїлися... Вірка, Надька й Любка! Мабуть, несли Софійці якусь новину, але перечікували, поки Роська щезне. Де там, відразу вирахувала, без металошукача!

Ірка з Софійкою значуще перезирнулись. Варто б зараз показово розвернутися й піти геть, але хай іде та, кого сюди не кликали. Вони ж возсідатимуть тут за правом господарів, скільки забажають.

А Росавка вже підкликала сестер і заарканила їх виплітати віночки з усієї зелені, якої можна було наскубти у дворі. Незчулись, як і сама виплела — найкращого! — з дубових молодесеньких листочків (Софійка вперше звернула увагу, що й у їхньому дворі є дуби) і насадила на витончену голівку. Аж лиця не стало видно. Перед

тим, правда, розпустила своє чорно-зелене волосся (Ростик пхикав, бабуся мліла від захвату) і якийсь час, нашіптуючи, розчісувала легендарним кістяним гребенем.

Потім попросила Ірку та Софійку винести з ЇЇ та бабиної Валиної квартир усі можливі відерця. Нахабство, яке не знає меж. Якби не бажання додивитись цю комедію, недавні воєнні спільниці й не подумали б виконувати її вказівок! А так — позносили. Сашкові ж сестри не менш слухняно з ближньої колонки понабирали в усі відерця води.

Потім відбувалося щось узагалі неймовірне: Софійка й Ірка раптом узялись за руки (з Завад-чучкою — за руки!), стали в коло разом із Вірою, Надією та Любов’ю. Росяниця, уся в дубовому листі, командувала посередині:

— “Десь тут була Подоляночка” — всі гралися? Ходіть і співайте! Три, чотири!

Поки вони, самі не свої, водили хоровод і тягли відоме з дитсадка “Десь тут була Подоляночка, десь тут була молодесенька”, Роська з піднятими догори руками щось несамовито шептала до неба.