Нові пригоди Електроніка

Радощі й печалі великого міста цілком заполонили слухачів. Вони неначе йшли тротуаром, відчуваючи дружнє тепло нагрітого каменя; давали дорогу малюкам, здалеку чуючи стукіт поквапних черевичків; засинали, дивлячись на зорі у вікні, впустивши розкритий підручник; зустрічали новий день, радіючи сходу сонця, — школярі притихли, вражені тим, як точно знає самовпевнений автор концерту їхнє життя.

Музика гриміла дедалі наполегливіше, і в очах слухачів замиготіли розряди блискавок. Піаніст і хлопчик-оркестр захопилися виконанням і наближалися до небезпечної для людського слуху межі, коли навіть найприємніша мелодія може викликати біль. У такі хвилини музика стає зримою, і задум композитора, який писав свій твір на нотному папері звичайною авторучкою, втілюється у дивних символах. Слідом за різкими спалахами, що їх іноді спостерігають космонавти, літаючи в кораблі, глядачі бачать фантастичні силуети, постаті танцівників, нескінченні простори космосу; декому при цьому здається, ніби вони стоять біля класної дошки, намагаються згадати якісь формули, але їм ліньки підняти руку, розкрити рота, ліньки навіть думати про формули.

У цьому зоровому сприйнятті твору Королькова не було нічого дивного. Як відомо, музика відбиває у звукових образах риси свого часу, якісь важливі ідеї. Вавілонський клинопис, ніким поки що не розшифрований, являє собою, як здогадуються вчені, запис мелодії, що супроводжує стародавній міф. І музична теорія Птолемся виражав його космологію з непорушним Сонцем у центрі світу. А твір Професора, звичайно, опирався на сучасні знання, і насамперед — на математику, інакше його не міг би так легко засвоїти й блискуче інструментувати Електронік.

Хлопчик-піаніст і хлопчик-оркеетр розуміли один одного чудово. Та ось оркестр замовк — місто затихло, настала нічна тиша. Звучав лише один рояль, звучав так, ніби це стрекотів вертоліт. Вертоліт піднімався все вище й вище — над людьми, над ніччю, над світом, аж поки зник серед зірок…

Авторові вертольотного концерту аплодували від душі. А він схопився із стільця, забувши ноти, квапливо пішов за куліси. І там побачив знаменитого піаніста.

— Поздоровляю, — палко сказав Турін, тиснучи руку юному колезі. — Як тебе звати? Невже ти сам написав?

Професор був страшенно переляканий: Фермопіл Турін чув його твір! Він увібрав голову в плечі й щось белькотав у відповідь. Потім побачив Електроніка й зрадів.

— Це ось він, — показав Професор на товариша, — навчив мене колись грати за формулою Ріхтсра.

Турін прискіпливо оглянув Електроніка: він здогадався, що під його одежею захований магнітофон.

— Це ти зображав оркестр? — запитав він.

— Я, — спокійно сказав Електронік. — Формулу Ріхтера я пробував вивести, але, звичайно, не зумів: мистецтво надто складне для математичного аналізу. Зате я навчився деяких музичних прийомів.

— Прекрасно, — пробурмотів Турін. — Ти мені потім розповіси про свою роботу… — Він квапився на сцену. — Не зникайте після концерту, друзі. Мені потрібно з вами поговорити.

Музикант вийшов на сцену. Сів, поклав руки на клавіші і якусь хвилю сидів нерухомо, з цікавістю розглядаючи забуті Професором ноти.

«Формула Ріхтера… — промовив він тихо. — Виходить, можлива і формула Туріна?»

— Я знаю сімдесят дев’ять математичних символів початку вашої гри, — підтвердив Електронік, почувши висловлені вголос думки. — Для формули цього мало. Хочете, покажу їх у повітрі?

Дуже дивно, але Турін почув математика, подивився на нього, намагаючись угадати, чи не жартує він, і зрозумів: хлопчик говорить правду. Сказав у відповідь швидко, майже не розтуляючи губ:

— Зараз не треба. Потім покажеш.

Математику Турін не любив ще з шкільної лави, йому іноді снилися похмурі сни про екзамени з тригонометрії. Але зараз, як не дивно, згадка про формулу зацікавила його. Він зосередився, вирішив грати для цих загадкових хлопчаків.

Турін грав Чайковського.

…Друзі слухали піаніста в ложі. Електронік з гордістю поглядав на свого однокласника. Можливо, він бачив портрет Професора, що висить у ряду класиків музики. А можливо, уявляв собі його скульптуру, вилиту з чистого золота, — точно таку, яку ставили фараони славетним музикантам.