Серед дикунів Нової Гвінеї
- Автор: Миклухо-Маклай Николай Николаевич
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Борис Дмитрович Антоненко-Давидович
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Серед дикунів Нової Гвінеї». Краткое содержание книги:
8 грудня
Вчора ввечері мій мис минули дві піроги з вогнем. Ніч була тиха й дуже темна. Мені заманулося запалити фальшфейєр[27]. Ефект був дуже вдалий, і наш вогонь на моїх папуасів справив, мабуть, велике враження: всі факели кинуто у воду, й, коли після півхвилинного горіння фальшфейер погас, від пірог не лишилося й сліду. Приходив Лалай з Білі-Білі, людина з дуже характерною фізіономією, гачкуватим носом і дуже погано розвинутими литками. Проте було б неправильно надавати цьому значення якоїсь расової прикмети. Брат цієї людини має ніс зовсім не гачкуватий, такий, як у інших тубільців, а те, що ноги його видаються такими худорлявими, також не дивно, взявши до уваги життя на маленькому острівці або в пірозі, в мандрах по селищах. У верховинців литки розвинені прекрасно.
Потім насунула ціла юрба з Бонгу з двома хлопчиками років семи або восьми. У цих хлоп'ят дуже виразно визначається африканський тип: широкий ніс, великий, трохи випнутий наперед рот з товстими губами, кучеряве чорне волосся. Животи в них дуже випинаються і здаються туго напханими. Між дітьми такі негроподібні особи трапляються далеко частіше, ніж серед дорослих.
Бою стало дуже погано. Улсон починає казати, що добре було б вибратися відціля, а я відповідаю, що не просив його вирушати зо мною до Нової Гвінеї і навіть у день відходу «Витязя» пропонував йому повернутися на корвет, а не лишатись тут. Він кожної ночі чекає, що тубільці прийдуть і переб'ють нас, і ненавидить Туя, якого вважає за шпигуна.
Нещодавно на початку ночі, десь годині о дванадцятій, мене збудили від глибокого сну багато голосів, а потім яскраве світло там, де майданчик спускається до моря. Мабуть, кілька пірог наблизились до нас. Улсон зарепетував:
— Ідуть, ідуть.
Я вийшов на веранду, й мене зустріло яскраве світло факелів та шість тубільців, озброєних списами й стрілами. Папуаси безнастанно кликали мене на ймення. Я не рухався з місця, не розуміючи, чого їм від мене треба. А Улсон, підійшовши ззаду, сам озброєний рушницею, підсував мені двостволку, приказуючи: «Не пускайте їх далі». Я знав, що постріл одного ствола, набитого шротом, змусить тікати величезну юрбу тубільців, які ще не знають дії вогнепальної зброї (я досі ще не стріляв з рушниці або револьвера при тубільцях; звуки пострілів, коли я вбиваю птахів у лісі, вони не поєднують з поняттям про смертоносну зброю), і тому чекав спокійно, тим більше, що мені здалося, ніби я пізнаю знайомі голоси.
Справді, коли після слова «гена» (йди сюди), яким я їх зустрів, вони вийшли на майданчик перед верандою, кожний з них, тримаючи лівою рукою свою зброю та факел і кричачи «нікі-нікі», простягав мені праву руку з кількома рибками. Я доручив трохи засоромленому Улсонові зібрати рибу, яку йому давно хотілося поїсти. Група озброєних дикунів, освітлених яскравими факелами, змусила мене пошкодувати, що я не художник: до того була вона барвиста! Сходячи до своїх пірог, вони довго кричали мені на прощання: «Е-мем», — а потім швидко зникли за мисом.
Риба була дуже смачна.
13 грудня
Незважаючи на велику втому, хочу записати ще сьогодні те, що трапилося за день, бо вважаю, що оповідання буде моє реальніше, поки почуття ще не притерлося кількома годинами сну.
Тепер рівно одинадцята година п'ятдесят хвилин вечора; я вигідно сиджу в моєму зеленому кріслі й записую денні події при світлі лампи, яка нерівно горить.
Уставши ранком, я визнав за доцільне, беручи до уваги теперішнє становище, приготувати все, щоб закопати в землю на першу потребу мої папери, не тільки списані, цебто щоденник, метеорологічний журнал, замітки та малюнки, але й чистий папір на випадок, якщо я вцілію, а хатину пограбують або спалять тубільці. Туй, що прийшов до мене сьогодні, здався мені справді непевним. Поведінка його якось скидалась на шпигунство. Він обійшов, уважно стежачи навколо, нашу хатину, поглядав дуже цікаво на Улсонову кімнату, причому кілька разів повторив: «О, Бой, о, Бой», — потім, підійшовши до мене, причепився, щоб віддати Боя в Гумбу, чим так мені набрид, що я пішов до кімнати й цим змусив піти і його. Опівдні я відчув легкий приступ, який позначився дуже тоскним позіханням та почуттям холоду й тремтінням у всьому тілі. Я лишався на ногах увесь ранок, вважаючи за краще в таких умовах лягати тільки хіба що на крайню потребу.
Приїхало троє тубільців з Горенду. Один з них, заглянувши до кімнати Улсона й не чуючи стогонів Боя, спитав, чи він живий, на що я відповів йому позитивно. Тубільці почали знову пропонувати взяти Боя з собою. Навіщо він їм? Не розумію. Боятись його, як ворога, вони не можуть; може, гадають придбати в ньому спільника? Тепер уже пізно.
27
Фальшфейєр — бенгальський вогонь, яким звичайно користуються на суднах для сигналізації, щоб запобігти зіткненню в темряві тощо.