Серед дикунів Нової Гвінеї
- Автор: Миклухо-Маклай Николай Николаевич
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Борис Дмитрович Антоненко-Давидович
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Серед дикунів Нової Гвінеї». Краткое содержание книги:
Проте вже дев'ята година. Лампа догоряє. Чай випито. Треба загорнутися мерщій у ковдру й проводити далі своє існування у сні.
5 грудня
Після дощу зібрав силу комашні й знайшов дуже гарний та кумедний гриб.
Бой такий кволий, що майже не держиться на ногах. Сьогодні бідолаха впав, ідучи сходами. Улсон лежав і охкав, укрившись з головою ковдрою. Коли я помітив Боя біля сходів, я втягнув його назад до кімнати. Він був у якомусь забутті й не впізнав мене. Сьогодні з четвертої години знову дощ. Скрізь усе вогке.
6 грудня
Бой дуже мучиться. Я не думаю, що він проживе довго. Другий інвалід сидить також понурившись. Приходив Туй і, сидячи в мене на веранді, між іншим сказав з дуже серйозним виглядом, що Бой незабаром помре, що Віль (так тубільці називають Улсона) хворий і що Маклай лишиться сам; тут він підніс одного пальця, потім, показуючи на обидві сторони, вів далі:
— Прийдуть люди з Бонгу та Тумбу, — тут він показав на всі пальці рук і ніг, тобто багато людей, — прийдуть і заб'ють Маклая.
Тут він навіть показував, як мені проколють списом шию, груди, живіт, і протяжно, сумно промовив: «О, Маклаю! О, Маклаю!»
Я удавав, що ставлюсь до цих слів, як до жарту (проте сам був певний, що це може статись), і сказав, що ні Бой, ні Віль, ні Маклай не помруть; на це Туй, поглядаючи на мене якось недовірливо, тягнув далі найжаліснішим голосом: «О, Маклаю! О, Маклаю!»
Ця розмова, мені здається, тим більше цікава, що, по-перше, це справді може статись, а по-друге, мабуть, мої сусіди говорили днями про це, бо інакше Туй не нагадав би знову, що мене можуть убити.
Сумний то факт, що завжди треба матися на обачності; а втім спати це не заважає.
Прийшло чоловік з вісім тубільців з Горенду та Мале. Будучи в доброму настрої, я дав кожному гостеві з Мале подарунок, дарма що вони нічого не принесли.
Туй і Лалі спитали мене раптом: чи прийде коли корвет? Звісно, певної відповіді я не міг дати. А сказати: «Прийде, але коли — не знаю», — не зумів. Не вмію також висловити велике число по-папуаському. Гадаючи, що випала нагода подивитись, як мої сусіди рахують, я взяв кілька смужок паперу й почав різати їх упоперек. Я нарізав і сам не знаю скільки і передав цілу жменю одному з тубільців Мале, сказавши, що кожний папірець означає два дні. Уся юрба одразу ж його обступила. Мій папуас почав лічити на пальцях, та, певно, не до ладу, принаймні інші папуаси подумали, що він не вміє лічити, і обрізки передано іншому. Цей поважно сів, покликав другого на підмогу, і вони почали рахувати. Перший, розкладаючи шматочки паперу на коліні, при кожному клаптику приказував: «Наре, наре» (один); другий казав слово «наре» й загинав при цьому пальця спочатку на одній, а потім на другій руці. Нарахувавши до десяти й зігнувши пальці обох рук, опустив обидва кулаки на коліна, промовивши: «Дві руки», — причому третій папуас загнув одного пальця руки. З другим десятком зроблено так само, причому третій папуас загнув другого пальця; те ж саме зроблено для третього десятка. Решта папірців не становили четвертого, і їх полишено осторонь. Усі, здається, були дуже задоволені. Мені знову довелося спантеличити їх: узявши один з клаптиків, я показав два пальці, додавши «бум-бум» — день-день. Знову знялися балачки, але кінчили тим, що загорнули клаптики в листок хлібного дерева й ретельно перев'язали його, мабуть, щоб порахувати їх у селищі.
Вся ця процедура видалась мені дуже цікавою. Недовір'я папуасів і якийсь ляк передо мною, розуміється, мені дуже неприємні. Поки вони недовірятимуть мені, я нічого від них не доб'юся. Навряд чи Бой проживе ще багато днів. Улсон такий боягуз, що при ньому тубільці можуть пограбувати й спалити дім. Але як тільки навчуся більше тубільної мови, я перестану сидіти вдома. Деякі інструменти та письмове приладдя закопаю; гадаю, що вони певніше збережуться в землі, ніж удома під охороною самого Улсона.