Серед дикунів Нової Гвінеї

Улсон сказав мені ранком, що, мабуть, більше не встане; він ледве міг трохи розплющити очі (так позапухали йому повіки) й ворушити язиком, який, за його словами, став удвоє грубший, ніж звичайно. Я сказав, що сором йому боятись і що, мабуть, він завтра ранком устане, після чого я змусив його ковтнути розчин близько грама хіни в підкисленій рідині, яку він запив кількома ковтками міцного чаю. Цю дозу я знову повторив години через чотири після першої; хоч він дуже бурчав, ковтаючи несмачні ліки, та приступу сьогодні не було, і надвечір він устав, трохи глухий, але з страшенним апетитом. Зате в мене був уночі приступ, дуже трясло, зуби цокотіли, я не міг зігрітись. Угрівшись нарешті, я заснув о другій годині. Ранком підвівся, ледве-ледве волочачи ноги, але все ж таки встав і навіть пішов у ліс, бо сухих дров у кухні майже не лишилося. Коли я продирався крізь гущавину, в одному місці на мене напали оси. Я кинувся тікати, лишивши дрова й навіть сокиру. Біль від укусів був дуже сильний. Прибігши додому, я зараз же змочив ужалені місця на руках, грудях та обличчі нашатирним спиртом, біль миттю зник.

Сьогодні повний місяць, і двоє молодих тубільців з Горенду, Асел та Вуанвум, розмальовані червоною та білою фарбами, вбрані зеленню та квітами, зараз (близько дев'ятої години вечора) заходили сюди, дорогою до Гумбу, де вони ночуватимуть. У тубільців, як я помітив, у цей час, коли буває повний місяць, відбуваються особливі збори; вони роблять один одному візити, цебто жителі одного селища відвідують жителів другого, ходять чепурніші, ніж завжди, і пісні їх звичайно долітають у такі ночі в формі пронизливого й тягучого виття до Гарагасі.

Так сталося й минулої ночі. Мене збудив Улсон і спитав, чи чув я крики й чи заряджені в мене всі рушниці. Не встиг я відповісти, як з лісу, в напрямі до Горенду, почувся пронизливий гучний крик, в якому, однак, можна було легко пізнати людський голос. Крик був дуже дивний і належав, мабуть, багатьом голосам. Улсон сказав мені, що останні п'ять хвилин він чув уже кілька таких звуків. Перший з них був такий гучний і пронизливий і видався йому до того страшним, що він наважився збудити мене, гадаючи, що це сигнал до нападу на нас. Я встав і вийшов на майданчик; з багатьох селищ долинали одноманітні удари барума. Повний місяць допіру випливав велично з-за дерев. І я одразу ж подумав, що це крики на честь сходу місяця, пригадавши, що й раніше тубільці вигукували якось особливо, коли з'являвся місяць, немовби вітаючи його схід. Це пояснення цілком задовольнило мене, і я, порадивши Улсонові не чекати нападу, а просто спати, сам одразу ж заснув.