Серед дикунів Нової Гвінеї
- Автор: Миклухо-Маклай Николай Николаевич
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Борис Дмитрович Антоненко-Давидович
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Серед дикунів Нової Гвінеї». Краткое содержание книги:
Не ївши нічого з одинадцятої години ранку, я дуже зголоднів. Вставши, я подався на майданчик до багаття, навколо якого сиділо кілька чоловік тубільців. Між ними був і Туй. Я звернувся до нього, показуючи на рот і повторюючи слово «уяр» (їсти), яке він одразу ж зрозумів і приніс мені невеликий табір (овальну неглибоку таріль) з холодним таро та вареними бананами.
Незважаючи на брак солі, я з'їв кілька шматків таро з насолодою, банани я також покуштував, але вони здалися мені несмачними. Півгодинний сон і страва настільки підкріпили мене, що я запропонував двом молодим тубільцям провести мене з факелами до Гарагасі. У нічній темряві потрапити додому без вогню було зовсім неможливо. Тубільці збагнули моє бажання і були, здається, навіть задоволені, що я не лишаюся ночувати. Миттю вони добули кілька факелів з сухого пальмового листя, яке зв'язують для цього особливим способом, кожний узяв спис, і ми рушили. Ліс, освітлений яскравим вогнем сухого листя, видавався ще кращим і химернішим, ніж удень. Я милувався також моїми супутниками, їх швидкими й спритними рухами; вони тримали факели над головою, а списами відсували звисле галуззя ліан, що подекуди перегороджувало нам путь. Один з тубільців ішов за мною; оглянувшись на нього, я мимоволі подумав, як би це легко було йому ззаду проштрикнути мене списом. Я був, як звичайно, неозброєний, і тубільці це добре знали. Проте я дійшов до Гарагасі цілий і неушкоджений. Мене зустрів страшенно збентежений Улсон, який майже втратив надію побачити мене живого.
22 листопада
Днями я вбив голуба коло самої хатини і, через те що такого екземпляра ще ніколи не бачив, я охайно відпрепарував кістяк і повісив на дерево досить високо. Не минуло й двох годин, як мій кістяк зник з дерева серед білого дня кроків за три від дому. Сидячи на веранді, я бачив мигцем собаку, який швидко зник у кущах, але не думав, що він несе кістяк, над яким я працював близько години. Сьогодні ранком мені пощастило вбити другого голуба, — але він упав у море. Я не мав бажання купатися й не хотів турбувати Улсона, який саме готував чай, через те почав ждати, коли наступний приплив приб'є мою здобич до берега. Попиваючи чай на веранді, я стежив за повільним рухом забитого птаха, якого хвилі підсували до берега. Проте це тривало недовго: майнув один плавець, потім другий, і тіло птаха раптом зникло у воді. На деякій відстані на секунду з'явилось кілька плавців акул, які, мабуть, бились за здобич.
Учора ввечері Туй хотів виявити мені своє довір'я і попросив дозволу ночувати в мене. Я погодився. Йдучи, він сказав, що прийде пізніш. Гадаючи, що він не повернеться, я вже ліг на ліжко, коли це почув його голос, який кликав мене. Я вийшов. Справді, це був Туй. Вигляд його був при місячному світлі дуже характерний, навіть ефектний; темне, але кремезне тіло гарно вимальовувалося на ще темнішому фоні зелені. Він однією рукою спирався на спис, а другою, опущеною, тримав поліно, що дотлівало й освітлювало його з одного боку червонуватим відблиском, його плащ з грубої «тапи»[26] спускався з пліч до землі. Стоячи так, він питав, де йому лягти. Я показав на веранду, де він може переспати ніч, і дав йому мату та ковдру, якими він був дуже задоволений. Туй ліг. Це було близько десятої години.
О пів на дванадцяту я встав, щоб подивитися на термометр. Місяць ще яскраво світив, я глянув на веранду, але Туя там не було. На його місці лежали тільки згорнута мата та ковдра. Певно, твердий піл його хатини йому більше до вподоби, ніж моя веранда з матою та ковдрою.
СМЕРТЬ СЛУГИ
23 листопада
Я застрелив одну з пташок, що так кричать на високих деревах коло дому. Тубільці звуть її «коко». Ця назва — не що інше, як звуконаслідування її крику «коко-ніу-кай»; коли вона кричить, звук «коко» чути дуже виразно.
Сьогодні я зробив несподіване, але дуже неприємне відкриття: всіх метеликів, яких я зібрав, з'їли мурахи. У коробці лишилися тільки шматочки крилець. В Улсона знову пропасниця, і мені знову довелося рубати дрова, варити боби та кип'ятити воду на чай. Увечері я сиджу іноді, виготовляючи сережки, які вирізую з бляшаних консервних банок. Я наслідую форми черепахових сережок, які носять тубільці. Першу пару я зробив жартома і подарував Тую, після чого мене відвідало багато тубільців, просячи зробити їм такі ж самі. Сережки з бляхи просто-таки увійшли у моду, й попит на них зростає.
24 листопада
26
Тапа — щось подібне до матерії з кори молодого хлібного дерева. Знявши з кори верхній шар, його б'ють на гладкому камені дерев'ячкою, аж поки кора не стане м'якою та гнучкою.