Остання подорож Сутіна

Він знову в центрі світу, тільки на краю цього центру, в тому світі, за яким він спостерігав із затишного закутка в «Ротонді», там він чигав на щедрого гостя кав’ярні, який би зафундував йому каву. Решта всесвіту не мала значення, світ був тут, існувало тільки декілька трамвайних маршрутів і три кав’ярні, в яких відбувалися щонайважливіші події. Три храми в цьому священному кварталі, називалися вони «Дом», «Купол», «Ротонда». Якийсь сповнений ентузіазму хроніст або підпилий євангеліст проголошує на повну гучність свої одкровення, і Сутін прислухається до його слів:

Хто хоч раз переступить поріг нашої кав’ярні, той пропав назавжди, ми, художники, називаємо це монпарнаською чумою. То вам не сифіліс чи яка інша хвороба, то набагато гірше: за цим місцем, яке тепер найцікавіше на усій земній кулі, шириться, подібно до чуми й ностальгії, і її нічим не стримати.

Коли добродійник не знаходиться, блаженство не завершується. Він бачить перед собою Лібйона, баристу «Ротонди», той сидить за стійкою, показуючи щось на мигах, а вуса його тремтять. Цей храм вдавав наповнену ароматом кави нормальність і в часи Першої світової війни. Сутін декілька разів втягає ніздрями повітря. Ах, райські запахи кави з молоком! Інші нехай собі замріяно говорять про лікер «Веннекер» з ефірними оліями хінного дерева, мандариновий цитронад, «Амер Пікон», «Кюрасао» чи «Джин Фіз», а шлунок Сутіна вимагатиме лише одного: заспокійливого спіненого «café crème», кави з молоком. За стійкою можна сидіти цілими ранками зі своєю філіжанкою, помішуючи порожнечу, гріти до печі плечі. Лібйон, Лібйон! Щоправда, буває таке, що храм оточують з усіх боків півдюжини поліцейських на роверах з криками: