Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Хоча ні — це ще не все. Одного дня — а тут дні взагалі існують? — йому приносять білі полуниці, ніжні невеликі плоди, і він недовірливо розглядає крихітні шрамики на білій шкірці плодів.
Цікаво, чи можна йому вставати з ліжка? Напевно, ні.
Він знову в центрі світу, тільки на краю цього центру, в тому світі, за яким він спостерігав із затишного закутка в «Ротонді», там він чигав на щедрого гостя кав’ярні, який би зафундував йому каву. Решта всесвіту не мала значення, світ був тут, існувало тільки декілька трамвайних маршрутів і три кав’ярні, в яких відбувалися щонайважливіші події. Три храми в цьому священному кварталі, називалися вони «Дом», «Купол», «Ротонда». Якийсь сповнений ентузіазму хроніст або підпилий євангеліст проголошує на повну гучність свої одкровення, і Сутін прислухається до його слів:
Хто хоч раз переступить поріг нашої кав’ярні, той пропав назавжди, ми, художники, називаємо це монпарнаською чумою. То вам не сифіліс чи яка інша хвороба, то набагато гірше: за цим місцем, яке тепер найцікавіше на усій земній кулі, шириться, подібно до чуми й ностальгії, і її нічим не стримати.
Коли добродійник не знаходиться, блаженство не завершується. Він бачить перед собою Лібйона, баристу «Ротонди», той сидить за стійкою, показуючи щось на мигах, а вуса його тремтять. Цей храм вдавав наповнену ароматом кави нормальність і в часи Першої світової війни. Сутін декілька разів втягає ніздрями повітря. Ах, райські запахи кави з молоком! Інші нехай собі замріяно говорять про лікер «Веннекер» з ефірними оліями хінного дерева, мандариновий цитронад, «Амер Пікон», «Кюрасао» чи «Джин Фіз», а шлунок Сутіна вимагатиме лише одного: заспокійливого спіненого «café crème», кави з молоком. За стійкою можна сидіти цілими ранками зі своєю філіжанкою, помішуючи порожнечу, гріти до печі плечі. Лібйон, Лібйон! Щоправда, буває таке, що храм оточують з усіх боків півдюжини поліцейських на роверах з криками:
Облава!
«Ротонда» — основне місце зібрань російських революціонерів, невеликий більшовицький острівець, вузьке Ельдорадо для дезертирів і пацифістів, які не мають наміру гнити в шанцях. Пацифістів осудливо називають відступниками, а тут їм можна полаяти війну, Лібйон прикріпляє до стін кілька патріотичних плакатів, які служать щепленням від поліції. Але ось уже й наступна війна не забарилася. Художник знову бачить себе на маргінесі центру світу, він кудись їде 1943 року. Великі часи давно закінчилися, навіть у цьому центрі — повно жалоби, навіть центр — це окуповане місце в окупованій країні, і щодругий, про це знають всі, є шпигуном або ж абияк замаскованим гестапівцем. Видається, що саме в Парижі їх розплодилося особливо багато.
Центр — це лиш сон, у якому немає художника. Він став невидимим, нехай собі гестапівці скільки хочуть зазирають у всі закутки «Ротонди». А Сутін тим часом лежить у білому раю, і там теж — на краю, як і у своєму завсідному місці в Монпарнаському світі.
Скільки облич з’являлося в цих кав’ярнях, скільки дивних постатей з Чилі, Японії або Литви надили в ці невеликі галасливі храми хмари кавового аромату і гіркі еліксири, аніс чи вермут. Скільки балачок, скільки ревнивих сцен і запевнень про помсту він мовчки вислухав тут.
Він навік запам’ятав собі таку розмову. Він, як завжди, сидить у своєму кутку, чигаючи на щедрого гостя. Кут означає безпеку, означає, що нікого немає за твоєю спиною, кут заспокоює. Поет, чиє ім’я він забув, а може він ще й не народився, радить спати втуливши голову в куток, тому що в кутку, тим паче в темряві, важче замахнутися над головою сокирою. А тому: вписуй коло в квадрат. Розпорювачі перин і горлянок, які наїжджали з Мінська на возах, запряжених кіньми, виробили у своїх жертв дивовижні рефлекси. Тваринну інстинктивну втечу, миттєві швидкі погляди з-під опущених повік, стрибучість (стрибай з вікна, так отримаєш шанс!), дворушність, біг зиґзаґами, божественне вміння зайців.
Мовчальник більше чує, тому що його голос не мусить перекрикувати інші голоси. Мовчальник уважно слухає. Його місце — на краю центру світу. Раптом до кав’ярні увійшло троє, роззирнулися, пошукали відповідного місця і всілися за сусідній столик.
Художник силкується зрозуміти, про що вони розмовляють. Вони говорять то французькою, то знову німецькою. Часом його знань їдишу достатньо, щоб розуміти окремі слова. Хіба то не в Вільні один жартун казав, що німецька насправді походить від їдишу? Один з них — точно француз, а двоє інших родом, мабуть, з колишньої Австро-Угорської монархії, з Галичини, а може з Буковини?