Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Вони наділи зелені кільця й знову підійшли до озера. Але перш ніж спробували інший стрибок, Діґорі протяжно вигукнув:
— О-о-о!
— У чому річ? — запитала Поллі.
— Мені щойно спала справді чудова думка, — сказав Діґорі. — Що тут означають усі інші озера?
— Тобто?
— Якщо ми можемо повернутися в наш світ, стрибнувши в це озерце, то чи не потрапимо ми деінде, стрибнувши в одне з інших? А що, як на дні кожного з них існує свій світ?
— Але я думала, ми вже в Іншому Світі твого дядька Ендру чи в Іншому Місці, як він іноді його називає. Ти хіба не сказав…
— Ой, не згадуй дядька Ендру, — урвав її Діґорі. — Навряд чи він щось знає про це. Він ніколи не мав мужності прийти сюди. Він тільки розмовляв про Інший Світ. А що як їх існують десятки?
— Ти хочеш сказати, цей ліс лише один із них?
— Ні, я не вважаю, що цей ліс узагалі є світом. Я думаю, це місце перебуває між світами.
Поллі здавалася спантеличеною.
— Ти хіба не бачиш? — запитав її Діґорі. — Тоді послухай. Згадай про наш тунель під черепицею. Такого приміщення нема в жодному з будинків. Власне кажучи, він не є частиною жодного з будинків. Та коли ти опиняєшся в тому тунелі, ти можеш пройти по ньому й увійти в кожен із будинків, що стоять у тому ряду. Хіба цей ліс не те саме? Місце, яке не належить жодному зі світів, та, коли ти знайшла це місце, ти можеш потрапити в будь-який із них.
— Навіть якщо ти можеш… — почала Поллі, але Діґорі провадив, так ніби її не чув.
— І це пояснює все, — сказав він. — Саме тому тут так спокійно й хилить на сон. Тут нічого ніколи не відбувається. Як і в нас удома. У будинках люди розмовляють, щось роблять та їдять. Нічого не відбувається в місцях проміжних, за стінами й над стелями, під підлогою або в нашому тунелі. Та, вийшовши з тунелю, ти можеш потрапити в будь-який дім. Я думаю, звідси ми могли б вийти куди завгодно. Нам не треба стрибати в те саме озерце, з якого ми вийшли сюди. Принаймні поки що не треба.
— Ліс-між-світами, — замріяно мовила Поллі. — Звучить гарно.
— То яке озерце випробуємо? — запитав Діґорі.
— Не поспішай, — сказала Поллі. — Я б не випробовувала жодного озерця, поки ми не переконаємося в тому, що зможемо повернутися. Ми досі навіть не знаємо, чи воно працює.
— Он як, — сказав Діґорі. — Ти хочеш, щоб дядько Ендру спіймав нас і забрав кільця, перш ніж ми бодай трохи розважимося. Ні, дякую.
— А чи не могли б ми пройти частину дороги крізь наше озерце? — запитала Поллі. — Щоб лише подивитися, чи воно працює. Потім, якщо воно працює, ми поміняємо кільця й повернемося назад, перш ніж опинимося в кабінеті містера Кеттерлі. Чи могли б ми подолати лише частину дороги назад?
— Нам знадобився час, щоб дістатися сюди. Гадаю, дорога назад теж забере певний час.
Діґорі ніяк не хотів погоджуватися на повернення, але зрештою мусив, бо Поллі категорично відмовилася досліджувати нові світи доти, доки вона не переконається, що зможе повернутися до свого світу. Вона була не менш хороброю за нього, коли йшлося про певні небезпеки (наприклад, про ос), але її не так цікавило дослідження досі нікому не відомих речей; а от Діґорі належав до людей, які хочуть знати все, тож коли він виріс, то став знаменитим професором Кірке, про якого можна прочитати в книжках.
Після тривалих суперечок вони погодилися надіти свої зелені кільця («Ми надінемо їх для безпеки, — сказав Діґорі, — щоб ти не забула, яке кільце на твоєму пальці»), взятися за руки й стрибнути. Але як тільки їм здасться, що вони наближаються до кабінету дядька Ендру або навіть до власного світу, Поллі крикне «Міняй кільце», і вони скинуть зелені кільця й надінуть жовті. Діґорі хотів сам крикнути «Міняй кільце», але Поллі не погодилася.
Вони наділи зелені кільця, взялися за руки й знову вигукнули: «Раз, два, три — стрибаймо!» Тепер це спрацювало. Дуже важко переказати словами, як усе відбулося, бо відбулося все дуже швидко. Спочатку вони побачили, як на темному небі з’явилися спалахи світла. Діґорі досі переконаний, що то були зірки, й навіть присягається, що бачив, як Юпітер потемнів — потемнів так, що стало видно його супутник. Але майже відразу вони побачили ряди дахів і димарі над ними, побачили собор Святого Павла й зрозуміли, що то Лондон. Але вони дивилися на все крізь стіни будинків. Потім вони побачили дядька Ендру, якогось туманного й схожого на тінь, але він ставав чимраз чіткіше видимим, так ніби входив у фокус. Але перш ніж він перетворився на реального чоловіка, Поллі крикнула: «Міняй кільце», — і вони змінили кільця, й наш світ відійшов і розтанув удалині, наче сон, а зелене світло вгорі сяяло дедалі яскравіше, аж поки їхні голови вистромилися з озерця й вони вибралися на берег. І їх оточив ліс, зелений, світлий і тихий, як завжди. Та пригода забрала не більше хвилини.