Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права — є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Сформульована Конституційним Судом правова позиція потребує ретельного аналізу, дискусії в професійному середовищі. Воно не повинне сприйматись як догма уже хоч би тому, що ідея верховенства права значною мірою є новою для вітчизняної правової думки, що цю ідею треба добре осмислити, а не просто вивчити.
Конституційний Суд у цитованому рішенні правильно підійшов до аналізу принципу верховенства права від прав людини. У цитованому пункті рішення перед наведеною вище цитатою зазначається на таке: «Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); кожен має право на повагу до його гідності (частина перша статті 28); права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55); однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 129)»[503].
Але це положення в рішенні Конституційного Суду виведене за межі принципу верховенства права. У такий спосіб подальше розкриття змісту принципу верховенства права втрачає предмет. Йдеться про панування права, але не зазначено, що ж воно собою являє. Йдеться про втілення в правотворчу і правозастосовну практику права, але знову не зазначається на те, що ж конкретно треба втілювати в цю практику. Йдеться про те, що закони мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Але ж прямо не зазначається на те, що якраз принцип верховенства права вимагає втілення в законотворчу практику цих цінностей. Та і в будь-якому випадку тут зазначається лише на певні фрагменти принципу верховенства права. Положення про те, що верховенство права вимагає включення до змісту права не тільки законодавства, а й інших регуляторів потребує істотного уточнення. Викликають запитання в зв’язку з тим, що відповідність покарання вчиненому злочину визначається в рішенні, про яке йдеться, «окремим проявом справедливості» (із цитованого уривка із рішення Конституційного Суду можна зробити висновок про те, що справедливість входить до змісту принципу верховенства права). Далі стверджується, що «адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави» та із суті конституційних прав і свобод людини, а не із принципу верховенства права.
Отже, Конституційний Суд почав мотивування свого рішення з посилання на те, що Україна є правовою державою, продовжив аналізом принципу верховенства права, а цей аналіз закінчив плавним поверненням до принципу правової держави. Викладене свідчить про те, що Конституційний Суд досить непослідовно витлумачив зміст принципу верховенства права.
Оскільки тлумачення принципу верховенства права в мотивувальній частині виявилось невдалим, резолютивна частина судового рішення також викликає зауваження. Конституційний Суд визнав, що ст. 69 КК є неконституційною в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, оскільки ст. 69 КК у цій частині не відповідає принципу справедливості. Слід погодитись з доводами судді Конституційного Суду В. І. Іващенка, які він виклав у окремій думці, про те, що «призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, звільнення від кримінальної відповідальності, дострокове звільнення, амністія та інші подібні заходи є не проявами справедливості, а односторонніми актами гуманізму з боку держави до конкретних осіб, які вчинили правопорушення».
503
Рішення Конституційного Суду України в справі про призначення більш м’якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004// ОВУ. — 2004. — № 45. — Ст. 2975.