Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Отже, реалізуючи своє право, встановлене відповідним процесуальним законодавчим актом, суд не може діяти на свій розсуд. Відповідні права суд (суддя, головуючий у судовому засіданні) зобов’язаний використати, керуючись принципом верховенства права, з метою належного здійснення правосуддя та захисту прав і інтересів учасників спірних правовідносин. Невикористання судом відповідних прав, якщо це призвело до неправильного вирішення відповідних питань, може тягти правові наслідки, в тому числі стосовно і процесуальних актів, прийнятих судом, і суддів, які припустилися неналежного використання наданих їм процесуальних прав. Це стосується, зокрема, права суду збирати докази з власної ініціативи (ч. 5 ст. 71 КАС). Невикористання цього права, якщо воно призвело до неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції апеляційним судом (п. 1 ст. 202 КАС). Тому право адміністративного суду, передбачене ч. 5 ст 71 КАС, практично не відрізняється від обов’язку господарського суду витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору (частина перша ст. 38 ГПК).
Що стосується права суду вжити заходів забезпечення позову (ч. 1 ст 151 ЦПК), зупинити провадження у справі (ч. 1 ст. 202 ЦПК), виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки (ст. 219 ЦПК), ухвалити додаткове рішення (ст. 220 ЦПК), то відповідні ухвали суду, прийняті в порядку реалізації його прав, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, як це передбачено п. 2, 10, 11, 13 ч. 1 ст 293 ЦПК. Інші ухвали суду, прийняті в порядку реалізації його прав, можуть бути оскаржені разом з оскарженням рішення суду, яким вирішується справа по суп. Зокрема, прийняття судом рішення з використанням ним прав, встановлених частиною 3 ст. 551 ЦК (зменшити розмір неустойки), частиною 2 ст. 616 ЦК (зменшити розмір неустойки і збитків) не виключає оскарження відповідних судових рішень в апеляційному і касаційному порядку.
У науковій літературі формулювання «правочин... може бути визнаний судом недійсним» (ч. 2 ст. 222; ч. 2 ст. 223; ч. 1 ст. 225; ч. 1 ст. 227; ч. 1 ст. 229; ч. 1 ст. 233 ЦК) тлумачиться так, що воно відрізняється від формулювання «правочин... визнається судом недійсним» (ч. 1 ст. 230; ч. 1 ст. 231; ч. 1 ст. 232; ч. 2 ст. 234 ЦК). Насправді ніякої різниці у правовому змісті між наведеними формулюваннями немає. Є різниця у ступені категоричності цих формулювань, але це в даному випадку не впливає в будь-який спосіб на цивільні права та обов’язки учасників відповідних правовідносин, бо право суду визнати правочин недійсним за наявності підстав, встановлених актами цивільного законодавства, під кутом зору принципу верховенства права, що передбачає, зокрема законність, перетворюється в обов’язок суду.
Та обставина, що Конституцією або законами не передбачено, у який же спосіб мають бути здійснені права суду в зазначених випадках, не перешкоджає їх здійсненню відповідно до принципу верховенства права, бо цей принцип за юридичною силою є вищим, ніж частина друга ст. 19 Конституції, яка передбачає, щоб державні органи здійснювали свої повноваження у спосіб, визначений Конституцією та законами.
З огляду на це слід погодитись із правовою позицією Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, яка в одній із постанов визнала, що встановлення законом перед органами державної податкової служби завдань та закріплення повноважень за відсутності встановленого законом порядку реалізації повноважень не може бути перешкодою для виконання зазначеними органами покладених на них завдань. Разом з тим, Судова палата зазначила, що «суд має перевірити, чи використовувались повноваження державною податковою інспекцією з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)» (постанова від 24 січня 2006 р.). Ці критерії, на відповідність яким Судова палата приписує перевіряти правильність використання повноважень, не є чим іншим як складовими принципу верховенства права, що знайшли нормативне закріплення ч. 3 ст. 2 КАС.