Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Ратифікувавши зазначену Конвенцію, Україна визнала, що вона разом з іншими державами-учасницями Конвенції дотримується єдиної думки і має спільну з ними спадщину у верховенстві права.

За таких обставин слід визнати неприйнятними спроби виявити зміст принципу верховенства права шляхом семантичного аналізу змісту кожного із двох слів, що використовуються для позначення цього принципу. Такі спроби є проявом радянської традиції «гри в слова», яка виникла і утвердилась після того, як радянська наука зрозуміла, що дослідженням права в його зв’язку із суспільними відносинами вона наражається на ризик гніву партійних вождів, а глибокий аналіз слів з екскурсами в семантику та етимологію є зайняттям, яке принаймні не є небезпечним. Поняття верховенства права відірвалося від своїх етимологічних коренів і наповнюється змістом не зусиллями лінгвістики, а думками мислителів, що здійснюють пошук шляхів втілення в суспільний устрій даних людині від Бога розуму і моральних почуттів, та політичною практикою, спрямованою на пошук таких шляхів. Як писав російський письменник В. Астаф’єв, тварину Бог тримає на прив’язі. А людину Бог наділив розумом та моральними почуттями і відпустив її на свободу. Добавимо від себе, що уже на рівні індивіда помітно, що його поведінка не завжди є розумною і далеко не завжди є моральною. На рівні суспільства ірраціоналізм і аморальність стають пануючими. Тож втілення у суспільні відносин принципу верховенства права і є засобом надання суспільному устрою ознак розумності і моральності. Але це — найбільш загальна характеристика принципу верховенства права.

Світова юридична думка ще недавно відчувала значні труднощі при спробах розкрити зміст поняття верховенства права. За історичними масштабами зовсім недавно (у 1959 р. на Міжнародному конгресі юристів у Нью-Делі) визнавалось, що поняття верховенства права стало досить відомим правознавцям різних правових систем, але водночас воно сприймалось ними як фраза з «невизначеним змістом»[511]. Один із провідних канадських фахівців у галузі конституційного права Л. Трамбле писав, що до 1982 року верховенство права було «найнезрозумілішою і найрозпливчастішою канадською конституційною доктриною»[512]. За таких умов, писав той же автор, легко було «вдатися до радикалізму» і зробити висновок про те, що взагалі «верховенство права не існує», що «воно є всього-на-всього риторикою»[513].