Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Виникає питання про те, чи не стануть вітчизняні суди, особливо адміністративні (з урахуванням п. 1 ст. 8 КАС, який дещо вище згадувався), слідувати справедливості, лише прикриваючи це посиланнями на акти законодавства. Видається, що така перспектива існує. Настанова подібного змісту суддям давалась у Комітеті Верховної Ради з питань правової політики: «Це — глобальна проблема судової системи... Суддя — той, хто виходить за межі фактів, іде за принципом справедливості» [Закон і бізнес, 2003, 19 липня]. Автор цієї настанови — С. П. Головатий — не уточнив, коли ж такий вихід є можливим, а газета — професійне юридичне видання — в заголовок винесла таку інтерпретацію слів С. П. Головатого: «Обов’язок судді не встановлювати факти, а відновлювати справедливість». Це — занадто радикальні твердження. Тому необхідно вести пошук прийнятного розуміння проблеми змісту принципу верховенства права та його застосування судами.

На доповнення до викладеного Конституційний Суд визнав таким, що випливає із принципу верховенства права принцип правової визначеності. Однак в окремих випадках, посилаючись на необхідність забезпечення правової визначеності, Конституційний Суд допускає формулювання, які самі є невизначеними. Так, в одному із рішень Конституційного Суду[508] спочатку зазначається на те, що «в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров’я, честь і гідність... Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на соціальне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов’язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізоване, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене». Тут принцип правової визначеності пов’язується з правовими гарантіями та зі змістом цілої низки (восьми!) статей Конституції. Але ж кожна із цих статей для того, щоб її застосовувати, вимагала аналізу на предмет співвідношення в ній нормативного регулятора і декларації держави про її соціальні наміри. Кожна із цих статей вимагала також аналізу на предмет зміни під впливом зміни суспільних відносин у змісті цих статей співвідношення між елементами, що належать до нормативного регулятора, з одного боку, та елементами, що належать до декларації про наміри, — з іншого. Оскільки Конституційний Суд такого аналізу не дав, мотивування само втрачає будь-яку визначеність.