Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Із принципу верховенства права випливає і тлумачення Європейським Судом з прав людини оціночних понять нелюдського характеру та таких, що принижують гідність, покарань або поводження: «Для того, щоб покарання або поводження були визнані «нелюдськими» або такими, що принижують гідність», страждання або приниження, пов’язані з ними, повинні так чи інакше являти собою щось більше, ніж неминучий елемент страждань або приниження, пов’язаний з тією або іншою формою законного покарання. При цьому слід ураховувати не тільки фізичні страждання, але також і душевну пригніченість від очікування покарання в тих випадках, коли його виконання затримується»[488]. Питання, чи було метою поводження принизити чи образити гідність жертви, є чинником, який також має враховуватись[489]. З метою надати визначеності оціночному поняттю жорстокого поводження Суд сформулював також доктрину «мінімального рівня жорстокості»: «Жорстоке поводження має досягнути мінімального рівня для того, аби підпадати під дію статті 3. Оцінка цього мінімуму є відносною: він залежить від усіх обставин справи, як-от: природа та контекст такого поводження, його тривалість, його фізичний та психологічний ефект та, в певних випадках, стать, вік та стан здоров'я жертви»[490].
Без принципу верховенства права тлумачення численних положень законодавства набуває необґрунтованого і непрофесійного характеру. Зокрема без цього не можна визначити об’єктивну сторону численних злочинів, тобто витлумачити встановлені Кримінальним кодексом положення, що визначають підстави застосування найбільш жорстких заходів правового примусу. Йдеться, наприклад, про використання у Кримінальною кодексі таких оціночних понять, як «публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу» (ч. 2 ст. 109 КК); «підривна діяльність проти України» (ст. 111 КК); дії, вчинені «у зв’язку з... державною чи громадською діяльністю певних осіб» (ст. 11 КК); об’єкти, «які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення» (ст. 113 КК). Якщо прагнути дати перелік оціночних понять, які використовуються в Кримінальному кодексі та потребують врахування при їх тлумаченні принципу верховенства права, то цей перелік буде складати сотні понять. Якщо дати перелік оціночних понять, які використовуються в законодавстві України та потребують врахування при їх тлумаченні принципу верховенства права, то такий перелік буде нескінченним. При соціалізмі ці поняття тлумачились за допомогою соціалістичної правосвідомості. Правосвідомість змінити трудно. Ще трудніше її змінити тому, що принцип верховенства права, який покликаний замінити в правосвідомості юриста соціалістичні та комуністичні ідеї, займає занадто скромне місце і в системі підготовки юристів, і в системі пропаганди юридичних ідей та знань. Цю ситуацію треба було рішуче долати.
4. В інших випадках принцип верховенства права застосовується у зв’язку із свідомим віднесенням законодавцем питання до повноважень державного органу без зазначення на те, у який же спосіб мають бути здійснені ці повноваження. Така законодавча практика набула особливого поширення при формулюванні положень процесуальних кодексів.
Законодавець виявляє крайню делікатність при покладенні на суд обов’язків. Так, якщо за приклад взяти Цивільний процесуальний кодекс, то на обов’язки суду зазначається тільки в ч. 1 ст. 137, ч. 1 ст. 201 і ч. 1 ст. 235 ЦПК. Формулювання «суд повинен» використовується тільки в ч. 1 ст. 191, ст. 216 і ч. 2 ст. 380 ЦПК. Багато десятків разів у Цивільному процесуальному кодексі України використовується формулювання типу «суд (суддя, головуючий) діє» у певний спосіб, із яких прямо випливають відповідні права та обов’язки суду. Така ж термінологія характерна для інших законодавчих актів, якими регулюються процесуальні відносини з участю суду. Але тут важливо звернути увагу на особливості тлумачення формулювань типу «суд має право», «суд може», які широко використовуються в процесуальних законодавчих актах.
Серед суддів поширеним є хибне уявлення про те, що формулювання «суд може», «суд має право» використовуються тоді, коли законодавець надає суду дискреційні повноваження. Дискреційні повноваження суддів визнаються і ніким не заперечуються. Європейський Суд з прав людини в одній із справ лише зауважив, що національний закон у конкретному випадку лише не визначав з достатньою чіткістю обсяг і способи застосування свободи оцінювання представниками судових органів[491]. Право власного угляду в певних випадках Європейський Суд з прав людини визнає навіть за органами виконавчої влади, причому в такій делікатній сфері як регламентація контактів затриманої особи (особи, що тримається під вартою до винесення судом вироку)[492]. Але ж за умови, коли Конституція України нормативно закріплює принцип верховенства права, таке тлумачення законодавчих положень, що надають суду право, не відповідає самому принципу верховенства права. Хоч суд є іншим органом, ніж органи виконавчої влади, все ж він є органом державним. А надання державним органам дискреційних повноважень приходить у суперечність із самим принципом верховенства права. Тому логічно зробити висновок про те, що у всіх випадках, коли законодавчим актом суду надається певне право, але не визначається, в який же спосіб це право реалізується, виникають ситуації правової невизначеності. Ця правова невизначеність повинна долатись шляхом застосування принципу верховенства права.
488
Шевчук С. В. Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. с. 155.
489
Там же.
490
Там же, с. 143.
491
Рішення Європейського Суду з прав людини від 25.11.99 в справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства»// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. — 2002. — № 2.
492
Рішення Європейського Суду з прав людини від 08.02.2001 в справі «Берктай проти Туреччини»// Вибрані рішення Європейського Суду з прав людини. В двох томах. Том 2. — К., «Фенікс». — 2006.