Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Звичайно, хан Узбек, прийшовши до влади в Золотій Орді, мав кращі відносини з польським королем Локетеком, ніж з Великим князем Андрієм Юрійовичем та його князівством.
Тому є багато свідчень. Наведемо тільки два. Ось що писав Лаврентій Похилевич у своїх «Сказаниях о населённых местностях Киевской губернии», що вийшли друком 1864 року:
«В 1311 году Юрий князь Слуцкий, по свидетельству Стрыйковского, с Андреем Немировичем на урочище Ротку поразил на голову Татар, потерявших здесь (під Білою Церквою. — В.Б.) 8 000 убитыми» [36, с. 390].
А ось що пишуть сучасні українські історики, розповідаючи про політику князів Андрія і Лева щодо Золотої Орди:
«Напевне відомо тільки те, що обидва Юрійовичі активно боролися проти Орди, оскільки після їхньої загибелі польський король Владислав Локетек в одному зі своїх листів, висловлюючи жаль з цього приводу, пишномовно назвав Андрія і Лева «непоборним щитом, який захищав Польщу від татар» [44, с. 101–102].
У часи правління хана Узбека (1312–1342 роки) польський король Владислав Локетек установив цілком нормальні відносини з ханом Орди, використавши нащадків улусного хана Ногая та поселивши їх на корінних польських землях (Краківщина). Вірогідно, за свідомого тиску польської королівської сім’ї на своїх родичів, руських князів Андрія і Лева II, Велике Галицько-Волинське князівство змінює стратегію взаємовідносин із навколишніми країнами та перебирає на себе зовнішній тиск Золотої Орди, перетворившись на «щит Польщі».
Папський престол. Нам слід чітко розуміти — як би не ставився Папський престол до Русі (України) та наших верховних правителів — Великих князів, надаючи їм титули королів та вінчаючи їх королівськими коронами, головним завданням римських первосвящеників завжди було залучити український народ до католицької віри!
Такі зусилля Папський престол, починаючи з 1200 року, вчиняв постійно. Розповімо тільки про два з них. Папа Інокентій III, котрий жив у 1160–1216 роках, а очолював католицьку церкву у 1198–1216-х рр., надзвичайно активно втручався в справи нашої держави, наполягаючи, аби польський та угорський королі (католики) стали очільниками Галицько-Волинської держави ще в 1214 році.
Послухаємо:
«Королі Андрій II (Угорщина. — В.Б.) та Лєшко Білий (Польща. — В.Б.) зустрілись 1214 р. в Спішу, де вирішили, за згодою папи Інокентія III, посадити в Галичі нову династію — угорського королевича Коломана і польську княжну Соломею, яким тоді біло 5 і 3 роки. Галичина відходила до Угорщини, а Перемишльське, Берестейське князівства — до Польщі. Романовичам залишалась Волинь. Одночасно в краї поставало питання запровадження церковної унії. В силу різних причин ці плани не були доведені до завершення. Доля склалась на користь Данила Галицького, який зумів посісти Галич з третьої спроби 1238 р.» [53, с. 16].
Львівські історики випинають значення, насамперед, королів Польщі та Угорщини, проте слід розуміти, що головною дійовою особою позбавлення українців давніх національних земель був Папа Інокентій III.
Ще один шалений натиск Папського престолу, теж невдалий, на українську державу стався після загибелі наших князів, Андрія і Лева, в протистоянні з татарами 1323 року.
«Польські хроністи називають претендентів — сілезьких князів Генріха Глоговського та його брата Яна, котрі в 1324–1325 рр. заходилися титулувати себе князями Галичини і Володимирщини; Папа римський поквапився визнати за ними ці уявні титули. Однак їм так і не пощастило закнязювати на Русі» [44, с. 107].
Між іншим, «історики лише на основі листа Владислава Локетека до Папи Іоанна XXII дізналися про загибель обох братів (Андрія і Лева II. — В.Б.) до 1323 р(оку) при невідомих обставинах» [53, с. 24].
Цікаво зазначити: якщо Польська держава та Папський престол дозволили хоча таким чином дізнатися про руських (українських) князів Андрія та Лева II, то лист Папи Іоанна XXII до польського короля Локетека, на який він давав Папі відповідь, ніхто і ніде не публікував. Не читав його і я. Хоча текст того листа проступає із вищенаведених цитат. Благословивши зазіхання сілезьких князів Генріха та Яна Глоговських на руський (Львівський) престол, Папа зажадав від польського короля Локетека підтримати його рішення воєнною силою. А позаяк Польський королівський двір, з певних причин, не підтримував того рішення Папи, та відкрито відмовити Папському престолу не міг, то й почав розповідати про «непоборний щит, який захищав Польщу від татар».