Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі

І ще на один факт слід звернути увагу. Як бачимо, весь історичний матеріал про князів Юрія Львовича та його синів Андрія і Лева польські та московські історики давно вилучили і приховали чи знищили. Все те робилося, аби доказати відсутність нащадків-чоловіків роду князів Галицьких. Тому хоча князі Андрій і Лев вперше згадуються у 1315 році, та початок їхнього правління перенесено на 1308-ий, аби зменшити роки правління титулованого короля Русі-України Юрія. Навіть сучасна професорка О.В. Русіна з цього приводу заявила:

«Не можна сказати нічого конкретного про обставини князювання Юрія Львовича у Володимирі (??? — В.Б.). Навіть дата його смерті, подана польським істориком Яном Длугошем (1308 р.), є значною мірою гіпотетичною» [44, с. 93].

«За образним висловом М. Грушевського, після того, як обривається Галицько-Волинський літопис, «Кімерійська пітьма спадає на історію Галицько-Волинських земель» [44, с. 93].

Що цікаво — нас завжди переконували, що та «пітьма» є явище випадкове. Хоча польський хроніст Ян Длугош жив на 150 років пізніше за Галицько-Волинського короля Юрія, у 1415–1480 роках. І слід думати, що він користувався якимись документами.

То куди ж вони ділися?

Жили ж іще в ті роки десятки нащадків роду Данила Галицького!

Не хочемо думати-аналізувати. Мовчимо!..

Як заявляють сучасні українські історики, досі збереглися два документи — оригінали з давніх князівських часів Андрія і Лева II.

Звертаю увагу читачів — оригінали!

Наводимо їх текст, з деякими поясненнями:

«Важливою складовою зовнішньої політики останніх володарів Галицько-Волинського князівства були їхні взаємини із Тевтонським Орденом (офіційно знаним як «Братство Тевтонської церкви святої Марії Єрусалимської»). Орден, що постав наприкінці XII ст., перебував під зверхністю імператора Священної римської імперії та Папи римського. Рицарі-тевтони насильно насаджували християнство, активно просуваючись на схід Європи… Угода 1316 р. є унікальною латиномовною пам’яткою, що вийшла з княжої канцелярії Андрія та Лева Юрійовичів.

«Вельможному панові і улюбленому у Христі братові Карлу з Тревері, великому магістрові ордену шпиталю святої Марії Тевтонського дому в Єрусалимі та іншим братам цього визнання у Пруссії.

Андрій і Лев, з Божої ласки князі всієї землі Русі, Галичини та Володимирщини, [шлють] поздоровлення… Оскільки між шановними мужами, вашими попередниками — магістром і братами прусськими, з одного боку, і нашими найяснішими предками — з другого, процвітали вияви люб’язності та добродійства взаємного сприяння, тому й нам відрадно з вами єднатися цим зв’язком прихильності та щирої дружби,.. що в давнину [пов’язувала] наших предків, як це ширше сказано у відповідних документах та угодах. Ми, бажаючи за прикладом наших предків бути з вами у щирій дружбі та прихильності і дружніх союзів, від давніх днів поміж нами укладених, узагалі нічим не зменшити, радше з Божої волі щедріше примножити, будемо старатися надійно захистити ваші землі від татар і від будь-якого іншого ворожого нападника, як тільки це нам випаде…

На засвідчення цього ми звеліли написати даний документ, зміцнений силою наших печаток» [44, с. 110].

Зазначимо: документ написаний на високому професійному рівні навіть для нашого часу; з високою самоповагою та повагою до отримувачів листа. У ньому не відчувається щонайменшого приниження та запобігання жодної сторони. Лист написаний щиросердечно, з відтінком достойності й теплоти.

Навіщо автор про все це говорить?

Не будемо цитувати листів до тих же адресатів, так званих Великих князів Галицько-Волинського князівства пізніших часів Юрія (Болеслава) Тройденовича і Любарта Гедиміновича. Вони написані із запобігливими, принижувальними нотками. Відчувається, що то листи-фальшивки, їх писали не горді, самодостатні правителі, а надзвичайно вишколені, досвідчені лакеї-попихачі. Навіть побудова окремих фраз, вжиття деяких слів свідчать про нерівноцінність сторін та запобігання перед адресатом. Тому історики й не застосовують до тих, по суті, фальшивок слово-термін — «оригінали».