Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Махаон-Україна
- ISBN: 966-605-511-2
- Переводчик: Лобарська
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
І Нільс поліз у кишеню за воронячою монеткою. Дерев'яний вмить здогадався. З протяжним скрипом і потріскуванням він нахилився і поставив перед Нільсом свій кухоль.
А важкі удари бронзових підошв гримали вже просто за спиною.
«Пропав я!» — подумав Нільс.
Він з радістю сам заліз би в кухоль для монет. Та, як на лихо, отвір був завузьким навіть для нього.
А Дерев'яний наче зрозумів Нільса. Щось знову заскреготіло в нього всередині, і дерев'яна рука опустилася до самісінької землі.
Нільс вистрибнув на широку, наче лопата, долоню. Дерев'яний швидко підняв його і посадовив собі під капелюха.
І саме вчасно! З-за рогу вже крокував Бронзовий!
Примостившись на потилиці свого дерев'яного рятівника, Нільс із жахом чекав неодворотного.
Крізь щілини в старому, розсохлому капелюсі Нільс побачив, як підходив Бронзовий. Він високо закидав ноги, і від кожного кроку іскри вибивалися з-під його підошов, а бруківка глибоко втискалася в землю.
Бронзовий був дуже розлючений.
Він впритул підійшов до Дерев'яного і, стукнувши палицею, зупинився. Від удару важкої палиці задрижала земля, і Дерев'яний так захитався, що капелюх разом із Нільсом ледь не збився йому на потилицю.
— Хто ти такий? — прогримів Бронзовий.
Дерев'яний здригнувся, й у його старому тілі щось затріщало. Він віддав честь, потім витягся струнко і скрипучим голосом відповів:
— Розенбум, ваша величносте! Колишній старший боцман на лінійному кораблі «Дрістігхетен». У битві під Фербеліне двічі поранений. Після виходу у відставку служив церковним сторожем. У тисяча шістсот дев'яностому році помер. Згодом був вирізаний із дерева і виставлений замість кухля для милостині.
Дерев'яний знову віддав честь і виструнчився.
— Я бачу, ти славний солдат, Розенбуме. Шкода, що я не встиг представити тебе до нагороди, поки мене прилаштували на цій тумбі посеред майдану.
— Превелебно вдячний, — знову відрапортував Дерев'яний. — Завжди готовий служити вірою і правдою своєму королю та вітчизні!
«То це, виходить, король! — заціпенів од жаху Нільс і аж зіщулився під капелюхом. — А я його страховиськом обізвав!..»
— Чуєш, Розенбуме, — знову заговорив Бронзовий. — Ти повинен зіслужити мені ще одну, останню службу. Чи не бачив ти хлопчиська, який бігає тут вулицями? Сам він не більший за горобця, зате зухвалий не за зростом. Уяви лише, цей хлопчисько не знав, хто я такий! Треба його добряче провчити.
І Бронзовий знову стукнув палицею.
— Так точно, ваша величносте! — проскрипів Дерев'яний. Нільс похолодів від страху. «Невже видасть?!»
— Так точно, бачив, — повторив Дерев'яний. — П'ять хвилин тому пробігав тут. Скорчив мені мармизку і зник. Я хоча й простий солдат, а все ж образливо.
— Куди ж він чкурнув, Розенбуме?
— Наважуся доповісти, побіг до старої корабельної верфі.
— Ти допоможеш мені розшукати його, Розенбуме, — сказав Бронзовий. — Ідімо швидше. Не можна гаяти ні хвилини. Ще до сходу сонця я повинен повернутися на свою тумбу. Відтоді, як я став пам'ятником, я можу ходити тільки вночі. Ідімо ж, Розенбуме!
Дерев'яний жалібно заскрипів усім тілом.
— Покірно благаю вашу величність залишити мене на місці. Хоча фарба ще де-не-де тримається на мені, та всередині я весь прогнив.
Бронзовий позеленів зі злості.
— Що! Бунтуєш? — загуркотів він і, замахнувшись, ударив Розенбума палицею по спині.
Тріски так і полетіли в усі сторони.
— Чуєш, не хитруй, Розенбуме! Бо гірше буде.
— Так точно, гірше буде, — скрипнув Розенбум і закрокував на місці, щоб розім'яти свої дерев'яні ноги.
— Кроком руш! За мною! — скомандував бронзовий король і затупотів по вулиці.
А за ним, потріскуючи і поскрипуючи, вирушив дерев'яний солдат.
Так простували вони через усе місто, аж до корабельної верфі: Бронзовий — попереду, Дерев'яний — позаду, а Нільс — у Дерев'яного на голові.
Біля високих воріт вони зупинилися. Бронзовий легесенько ударив по величезному висячому замку. Замок розлетівся на дрібні шматочки, і ворота з брязкотом відчинилися.
Крізь щілинку в капелюсі Нільс побачив стару верф. Це було справжнє корабельне кладовище. Старі, допотопні судна з пробоїнами в роздутих боках лежали тут, як викинута на сушу риба. На почорнілих від часу стапелях застрягли пошарпані бурею шхуни з обвислими рваними вітрилами, переплутаними, наче павутина, снастями. Скрізь валялися іржаві якорі, бухти напівзотлілих канатів, покручені листи корабельного металу.