Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Махаон-Україна
- ISBN: 966-605-511-2
- Переводчик: Лобарська
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
У Нільса навіть очі загорілися — так багато тут було цікавого. Адже він бачив тільки те, що було справа, тому що в капелюсі, під яким він сидів, з лівого боку не було жодної щілинки.
— Послухай, Розенбуме, ми ж його не знайдемо тут! — сказав Бронзовий.
— Так точно, ваша величносте, не знайдемо, — сказав Дерев'яний.
— Але ми повинні його знайти, Розенбуме! — загримів Бронзовий.
— Так точно, повинні, — проскрипів Дерев'яний.
І вони рушили по хисткому помосту. Від кожного їх кроку поміст здригався, тріщав і прогинався.
По дорозі Бронзовий перевертав догори дном кожен човен, крушив корабельні щогли, з гуркотом розбивав старі ящики. Але ніде — ні під човнами, ні в ящиках, ні під помостом, ні на щоглах — він не міг знайти зухвалого хлопчиська. І не дивно, тому що хлопчисько цей спокійнісінько сидів під капелюхом на потилиці старого солдата Розенбума.
Раптом Бронзовий зупинився.
— Розенбуме, чи впізнаєш ти цей корабель? — вигукнув він і витягнув руку.
Розенбум повернувся всім корпусом направо, і Нільс побачив якесь величезне корито, обшите по краях залізом.
— Чи впізнаєш ти цей славетний корабель, Розенбуме? Помилуйся, яка благородна лінія корми! Як гордо поставлений ніс! Навіть зараз видно, що це був королівський фрегат… А пам'ятаєш, Розенбуме, як славно стріляли на ньому гармати, коли я ступав на його палубу?
Бронзовий замовк, мрійливо дивлячись на старий, розвалений корабель з розваленим носом і розбитою кормою.
— Так, багато він бачив на своєму віку, мій старий бойовий товариш, — сказав Бронзовий. — А тепер-от він лежить тут, як проста баржа, всіма покинутий і забутий, і ніхто не знає, що сам король ходив колись по його палубі.
Бронзовий важко зітхнув.
Сльози, великі, круглі, як кулі, повільно потекли з його бронзових очей.
І раптом він стукнув палицею, випростався, випнув колесом груди.
— Шапки долу, Розенбуме! Ми повинні віддати останню шану свідкові нашої минулої слави. — І широким величним порухом руки Бронзовий зняв свого трикутного капелюха. — Честь і слава загиблим! Ура! — громогласно закричав він.
— Урр-ра! — закричав Дерев'яний і зірвав з голови свого капелюха.
— Урр-ра! — закричав разом із ними Нільс і тупнув ногою по голові Розенбума.
Прокричавши тричі «ура!», Бронзовий з легким дзвоном надів свого капелюха і обернувся.
І тут його бронзове обличчя потьмяніло так, що стало схожим на чавунне.
— Розенбуме! Що у тебе на голові? — зловісно прошепотів він. А на голові в Розенбума стояв Нільс і, весело пританцьовуючи, махав Бронзовому рукою.
Від люті слова застрягли у Бронзового в горлі, і він тільки рухав щелепами, намагаючись щось сказати. Втім, він міг розмовляти і без слів — у нього був хороший бронзовий кий. Його він і пустив у хід.
Страшний удар обрушився на голову Дерев'яного. З тріснутого лоба злетів цілий стовп пилу і трухняви. Ноги у Дерев'яного підкосилися, і він звалився на землю.
3
Коли все затихло, Нільс обережно виліз з-під купи трісок. Від Бронзового і слід простиг, а на сході крізь ліс щогл виривалося червоне проміння вранішнього сонця.
Нільс із сумом дивився на купу уламків — все, що залишилося від Дерев'яного.
«Отак, якби його величність не промахнувся, і моїм би кісточкам отут лежати, — подумав Нільс. — Бідний Розенбум! Якби не я, поскрипів би ти, напевно, ще якийсь рік-другий…»
Нільс дбайливо зібрав розсипані тріски, і склав їх разом рівною гіркою.
Побудувавши пам'ятник своєму загиблому товаришеві, Нільс побіг до воріт.
«Не спізнитися б! — стурбовано думав він, поглядаючи на розвиднене небо. — Поки я розшукаю ратушу, сонце, мабуть, зовсім зійде. А раптом Мартін і справді полетить без мене?»
Він вискочив за ворота і побіг по вулицях, намагаючись пригадати, де він блукав уночі. Але вранішнє світло все змінило, усе виглядало тепер по-іншому, і Нільс нічого не впізнавав. Він звернув в один провулок, в другий і, сам того не сподіваючись, вибіг прямо до ратуші.
Не встиг він відсапатися, як перед ним уже стояв Мартін.
— Ну, сьогодні ти молодчина. Послухався мене, далеко не ходив, — похвалив його Мартін.
Нільс нічого не відповів. Він не хотів засмучувати свого друга.
Коли зграя пролітала над майданом, Нільс глянув униз.
На високому кам'яному постаменті стояв Бронзовий. Видно було, що він дуже поспішав і встиг на місце лише в останню хвилину. Камзол його був розстібнутий, капелюх збився на потилицю, а палиця стирчала під пахвою.