Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Махаон-Україна
- ISBN: 966-605-511-2
- Переводчик: Лобарська
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
Напевно, це був головний майдан міста.
Нільс роззирнувся на всі боки. Цієї пізньої пори на майдані не було жодної душі, якщо не вважати за людину бронзову статую на високій кам'яній тумбі.
«Хто б це міг бути?» — гадав Нільс, ходячи навколо тумби.
Вигляд у Бронзового був дуже поважний — довгий камзол, черевики з пряжками, на голові трикутний капелюх. Одну ногу він виставив уперед, наче зібрався зійти з п'єдесталу, а в руці тримав товсту палицю. Мабуть, якби він не був із бронзи, то, напевне, давно б пустив у хід цю палицю. На обличчі в нього наче викарбувано, що він нікого не пошкодує: ніс гачком, брови насуплені, губи стиснені.
— Агов, страхопуде бронзовий! — крикнув йому Нільс. — Ти хто такий? Та не дивися на мене так сердито! Я тебе анітрохи не боюся…
Нільс навмисне говорив так сміливо, тому що насправді серце у нього завмирало від страху. Це спорожніле принишкле місто… Темні, наче сліпі, будинки… Цей Бронзовий, який, здавалося, не зводив з Нільса очей… Тут будь-кому стане ніяково!
І щоб трохи підбадьорити себе, Нільс вигукнув:
— Чого ж ти мовчиш? Ну гаразд, не хочеш розмовляти — і не треба. До побачення. Щасливо залишатися!
Нільс помахав Бронзовому рукою і рушив далі. Він обійшов майдан і звернув на широку вулицю, що вела до гавані.
І раптом він насторожився. Хтось поволі й важко йшов за ним. Кожен крок відлунював як удар ковальського молота об ковадло. Від кожного кроку здригалася земля і бриніли шибки в будинках.
«Бронзовий!» — здогадався Нільс.
І йому стало так страшно, що він кинувся бігти світ за очі. Він добіг до кінця однієї вулиці, потім звернув на другу, потім на третю…
На ґанку якогось будинку він сів, щоб трохи перепочити.
Кроки тепер відлунювали десь удалині.
— І чого це я так злякався? — заспокоював себе Нільс. — Може, він просто гуляє. Набридло стояти, от він і пішов прогулятися. Що тут дивного? Та я йому нічого лихого й не сказав…
Нільс прислухався.
Тут за рогом наче вдарив набат — так гучно і дзвінко застукотіли по бруківці стопудові чоботи.
Бронзовий ішов прямо на Нільса. Він ішов, не згинаючи колін, не повертаючи голови, і застиглим поглядом дивився перед собою.
«Куди б сховатися? — думав Нільс, розгублено озираючись. — Куди б сховатися?»
Але всі двері в будинках були щільно замкнені, ніде сховатися, ніде врятуватися.
І раптом Нільс побачив через дорогу стару, напівзруйновану дерев'яну церкву. Від часу стіни її покосилися, дах з'їхав набік, і, напевно, вся церква давно б розсипалася, якби старі розлогі клени не підпирали її своїм розложистим гіллям.
«Ось де я сховаюся! — зрадів Нільс. — Залізу на самісіньку верхівку дерева, тоді мене хоч до завтра шукай — не знайдеш».
І Нільс зметнувся туди.
Він був уже майже біля самої мети і лише тепер побачив, що на церковній паперті стоїть якась людина. Людина ця пильно дивилася на Нільса і підморгувала йому одним оком.
Нільс розгубився. Що тепер робити? Куди податися?
Назад бігти — Бронзовий його, наче муху, розчавить, вперед іти — може, ще гірше буде. Хто його зна, чому ця людина підморгує? Якби щось хороше замислив — по-хорошому б і розмовляв, а не моргав.
Цієї миті десь зовсім близько загриміли, загуркотіли бронзові чоботи.
Роздумувати було ніколи, і Нільс рушив уперед.
А чоловік на паперті усе ще стояв нерухомо. Він підморгував Нільсу то одним оком, то другим, кивав йому, але з місця не сходив. І щоразу, коли він нахиляв голову, лунав легкий скрип, наче хтось сідав на розсохлого стільця.
«Здається, він не такий уже й сердитий. Навіть наче усміхається, — подумав Нільс, підходячи до нього ближче. — Та що це! Він же дерев'яний!»
І справді, чолов'яга цей від ніг до голови був з дерева. І борода у нього була дерев'яна, і ніс дерев'яний, і очі дерев'яні. На голові у дерев'яного чоловіка був дерев'яний капелюх, на плечах — дерев'яна куртка, обперезана дерев'яним поясом, на ногах — дерев'яні панчохи і дерев'яні черевики.
Одна щока дерев'яного чоловіка була червоною, а друга сірою. Це тому, що на одній щоці фарба облупилася, а на другій ще трималася.
На дерев'яних його грудях висіла дерев'яна дощечка. Червоними літерами, оздобленими великими в'юнками, на ній було написано:
У лівій руці Дерев'яний тримав великий кухоль — теж дерев'яний.
«Он воно що! — подумав Нільс. — Він, отже, милостиню збирає. Тому-то він мене так зазивав! Добре, що в мене є монетка. Віддам її! Все одно вона мені ніколи не знадобиться».