Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми

— Диви, — сказав один селянин, — якийсь рудий собака прив'язався за нами.

— Геть звідси! — крикнув другий і дав такого стусана Смірре, що той відлетів аж на десять кроків.

Селяни звернули в ближній двір і піднялися по східцях ґанку. І жоден з них навіть не зауважив, що тут, поряд з ними, залишилася беззахисна людина, за якою полює лис Смірре. Ех, як хотілося Нільсу увійти до будинку разом з господарями!

***

Але двері зачинилися, і він знову залишився сам.

Посеред двору стояла собача будка. Не довго думаючи, Нільс прошмигнув у будку і забився в найдальший кут.

У будці жив на ланцюзі величезний сторожовий собака. Він не дуже зрадів непроханому гостеві. Тим паче що непроханий гість перекинув його миску і вилив на солом'яну підстилку всю воду.

Собака підскочив, вищирився і загарчав на Нільса.

— Не жени мене, — заскиглив Нільс, — а то мене з'їсть лис Смірре. Напевно, він уже тут, поряд…

— Як, знову цей злодій тут? — прогарчав собака і роззявив уже пащу, щоб загавкати.

— Будь ласка, не гавкай! — прошепотів Нільс. — Ти тільки злякаєш його. Краще давай зробимо так: я відчеплю твій ошийник, а ти його й схопиш.

— Ну що ж, залюбки, — сказав собака і підставив Нільсові шию: він радий був хоч трохи погуляти на волі.

Нільсу довелося довгенько пововтузитися з ошийником, але все-таки він розстебнув його, і собака, весело трусонувши головою, визирнув зі своєї будки.

Лис уже сидів неподалік і нюхав повітря.

— Забирайся поки не пізно, — загарчав на нього собака, — а то пересвідчишся, які гострі в мене зуби!

— Нічого ти мені не зробиш, — сказав лис. — Всієї твоєї спритності лише на п'ять кроків і вистачить.

— Сьогодні, може, і на шість вистачить, — прогарчав собака і ловко підскочив до лиса.

Одним ударом він збив його з ніг, придавив лапами до землі, а потім вчепився в його шию зубами і поволочив до будки. На порозі вже стояв Нільс із ошийником у руках.

— Чудово, куме! А я ось тобі даруночок приготував, — весело сказав Нільс, побрязкуючи ланцюгом. — Нумо, приміряємо! Мабуть, шия у тебе затонка для цього намиста! Але ти не горюй, ми тобі добряче поясочок прилаштуємо.

Він просунув ошийник одним кінцем під черево Смірре і клацнув замком.

— Ох і пояс! От так пояс! — примовляв Нільс, підстрибуючи навколо Смірре.

Смірре клацав зубами, звивався, дзявкотів, але це не допомагало — ошийник міцно перетягнув його черево.

— Ну, будь здоров, куме! — весело крикнув Нільс і побіг до воріт.

Смірре рвонув за ним, та марно! Всієї його спритності вистачило тепер лише на п'ять кроків.

А Нільс, помахавши йому на прощання рукою, пішов своєю дорогою.

5

Дійшовши до кінця села, Нільс зупинився.

Куди ж тепер іти?