Проти червоних окупантів (частина 1)
- Автор: Гальчевський-Войнаровський Яків
- Год: 1941
- Язык: украинский
- Год: Українське видавництво
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проти червоних окупантів (частина 1)». Краткое содержание книги:
Після доброго, а головне спокійного відпочинку в Турбівських лісах, ми рушили десь в половині серпня на Брацлавщину, подільської округи.
Дорогу я й хорунжий Шевчук-Біда знали добре. Їхали вночі і над ранком вже були під Вороновицею. Всі старшини й козаки були кінні — разом 65 шабель, при двох ручних кулеметах. Задержалась ми в лісі під селом, з якого походив саме Вогонь-Горбанюк. Був я під хатою цього Вогвя на краю села. Хатина малесенька, старенька, стовпці похилені й стіни увійшли в землю. Бачив здалека і матір Вогня, — стареньку самітню вдовицю селянку. Цим не хочу понизити самого Вогня-Горбанюка. Не один із нас виростав в біді, злиднях і головою пробивав життьовий мур, виходячи із сільського середовища. Не одна мати — вдовиця з останнього тягнулась, щоб дати науку своїй дитині. Але маю претенсії до тих, які виходять з здорового селянського середовища, а потім корчать великих панів, не маючи нічого панського. Такі типи встидаються свого соціального положення, своєї бідноти, своєї навіть матері. Такі люди назовні „пани", а в душі хами, без панської культури й етики. До таких належав і наш Горбанюк: не попросив нас до хати, не представив своїй Матусі — обдертій, бідній селянці, яка в моїх очах була вартісніша від якоїсь аристократки. Що вона мала, те було працею її мозольних рук, — сина вивчила своєю працею, а не достатками з грабунків предків.
Вогонь замовив обід для старшин у своєї матері, яка зарізала двоє курей. Сам він у кошику приніс гарячу страву. Для козаків і для коней пішли в село збирати харчі самі козаки. Селяни були якісь недовірчнві, понурі та неохоче приймали козаків і давали їжу. Причина була та, що тут нераз проносилась повстанча буря, яку розганяли большевики навіть гарматними стрілами. Ще за гетьмана сиділи селяни по лісах, потім у 1919—20 роках були тут повстання і карні червоні відділи з Винниці терором здушували виступи української „петлюрівщини" та „бандитизму". Тому на другий день ми поїхали далі на південь та стали на постій у лісі, на руїнах колишнього замчиська. Видно було рови, вали на високих горбах. Серед селян ходили легенди, що то були сліди руїн Хмельницького. Бачили ми високі могили порослі лісом: це сліди гайдамаччини. Один дідусь оповідав нам, що в кількох могилах сплять вічним сном вельможі пани поляки, яких до ноги вирізали гайдамаки за їхні знущання над українцями. На жаль, без мапи не можу нагадати назв тієї околиці..
Червоні, при помочі своїх, хутко довідались про нас і почали пошукувати і їздили відділами із Брацлава і з Гайсина. Карий конче хотів бачитись зпочатку з от. Арсеньом над самою річкою Богом. Нарешті доїхали до того села й при помочі родичів Арсеня дали йому знати про наш приїзд. В околиці було багато козаків от. Арсеня. Вони не ховались, а жили в своїх селах і хуторах і ніхто їх не зачіпав.
Це тому, що от. Арсень „амнестувався" в черезвичайці у Винниці з своїми найближчими співробітниками в числі 10 козаків Від його родичів я довідався, що Арсень хоче виграти на часі і не є щирий з комуністами, однак пішов в пащеку „червоного льва". Мені була дивна ця смілива гра з боку отамана. А хто його знає, що він може викинути, будучи в руках ЧК, хоча провізорично на волі і при зброї? Він „амнестований", але якою ціною і чиїм коштом? Чи можна мати 100 % довіря до нього? А чи не може піднести своїх „акцій" в очах ЧК. нашим коштом? Своїми сумнівами ділюся з от. Карим і кажу, що я дипломатії не люблю. Мені подобалася відкрита боротьба. Мусимо уважати, щоб не попасти в халепу. Одного дня в товаристві кількох своїх „амнестірованих" козаків прибуває до нас от. Арсень. Ця людина міцної будови, років має 30, білявий. 3 його рухів видно певність і рішучість. Обличчя рішуче і видно, що він має характер і волю. От. Карий сів з ним в лісі конферувати. Я теж підсунувся, щоб чути розмову. Арсень приїхав з Винниці, де він живе. Він ніби в добрих відносинах з Черезвичайкою. Ходить собі всюди спокійно і при револьвері. Його козаки мають працю. Чека вживає Арсеня для пропаганди і агітації: він мусів написати скілька відозв до повстанців, виступав прилюдно на совітських вічах в часі їхніх державних свят. Та чим він був, тим і залишився, Його ціллю є вберегти людей на той час, коли можна буле виступити і різати комуністів. Тоді розпочне з Винниці — з Черезвичайки та Ревкому, Тому от. Карий згоджується на умови нового житія от. Арсеня і жадає щоб він використав свою „діяльяість" на підсилання повстанчого руху в своїм районі, Тепер іде підготовча праця до солідної акції в обєднанні всіх отаманів під одним командуванням. Коли Арсень почує про загальний вибух, то, не гаючи часу, нехай зачинає знову збройну боротьбу з окупантами.