Проти червоних окупантів (частина 1)
- Автор: Гальчевський-Войнаровський Яків
- Год: 1941
- Язык: украинский
- Год: Українське видавництво
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проти червоних окупантів (частина 1)». Краткое содержание книги:
Скільки спав — не знаю. Збудив мене удао в голову і в лице мавзером. Відкриваю очі й бачу над собою злюще обличчя якогось типа. Кидаюся до своєї зброї: револьвер і кріс забрав хтось, коли я спав. Блиснула думка, що це большевики біля мене. Був, мовляв, бій, я міцно спав, шепелівці втікли, а мене, раба Божого, зловили сонного.
— Стрєляй, сволочь, я ваших много розстрєлял! — кажу до типа з мавзером.
Раптом чую, що мене хтось сильно вдарив між лопаток ззаду.
Оглядаюсь. Стоїть „поручник" Іван Паньковецький із крісом, Це він мене так вгатив. Тоді я зорієнтувався, що це непорозуміння.
— Що ви, подуріли? — кричу, — Що це все значить? Чому напали на мене? Коли є якесь непорозуміння, то з почату виясніть справу, і потім знущайтеся. За хвилину прибуде от. Карий і 70 козаків, прошу питати їх. Ви за цей напад будете відповідати, як не тепер, то я майбутньому.
Прибігає задиханий от. Шепель. Худе, мале створіння. Злющі оченята бігають. Приступає до мене і шукає чогось в кишенях. Знаходить в кишені штанів ручну гранату.
— О, і отаман починає заглядати до кишень! — говорю іронічно.
— Звязати йому руки й привязати до дає він наказ, який виконують.
Від удару люфою бракує мені віддиху: болить мене в грудях щораз сильніше.
— Панове, — кажу, — бачу, що ви всі подуріли разом із вашим отаманом!
Біля мене залишаються брати Паньковецькі на варті, решта десь зникає. Чую крики: „Стій! Стій! Руки вгору! Злізай з коней!" По кількох мінутах іде Карий, Пугач і всі старшини та козаки без зброї. Значить. Шепель посмів нас всіх обеззброїти! Герой! Чи Шепель і всі його старшини і козаки стали большевиками? На повстанні, коли нерви людей напружуються до краю, все можливе. Я бачив уже не одну річ неймовірну….
Отаман Карий, Пугач і Шепель сідають недалеко мене. Звертаюсь до Карого:
— Пане полковнику, виясніть мені, що це все значить? За що мене цей „великий вожд" побив і наказав привязати до дерева? Хіба за ці безсонні ночі, за відвагу, за працю на користь України я дістав від Шепеля нагороду? Ми не шукали теплих місць в Польщі, зиму й літо боролись, а тут маєш подяку! Приходять великі отамани до нас, між собою сваряться, обеззброюють один одного, а нам тут чуби тріщать. Я в Польщі не був; то ви йдіть собі до Польщі і полагоджуйте свої порахунки, а нам дайте спокій. Ти, Шепелю, не забувай, що я тебе вивів в люди в 1918 році, — лишив тобі курінь для повстання, коли з другим куренем в січні 1919 р. я поїхав на фронт. Я був присланий до тебе Головним Отаманом Петлюрою вліті 19-го року, то ти боявся моєї популярності серед козаків. Я це зауважив і відійшов від тебе, хоча хотів тобі щиро помогти тоді. 1 тепер ти, отаман, зробив дурницю: не забувай, що в тебе є 45 моїх, таки моїх, козаків, які он стоять при зброї і дивляться понуро на цю цілу історію. Вони знають мене краще, ніж тебе. — Може кажеш їх обеззброїти? Ониску, — кричу, — йди сюди! Чи ти віриш, що я є зрадник?
— Ні, пане отамане! — відповідач козак.
— Пильнують усіх наших козаків! — кажу. Мої слова зробили велике вражіння. Харитон Паньковецький сів біля мене і почав шепотом говорити, що їхній отаман заховується дійсно, як божевільний. Він вірить, що це все непорозуміння. Причиною є козак Мандзюк, який на допиті сказав, що вів амнестірований, що на цих днях прибуде отаман Орел-Гальський з Київщини і він є „амнестірований". До большевиків перейшов Кравченко-Пугач та що в тов. Сєрдітова була відозва підписана призвіщем „Кравченко-Пугач."
— Нехай і так, — кажу я, — але чи можна вірити одній людині, яка хотіла мститися після своєї смерти в той спосіб, щоб опісля було ніж нами непорозуміння? І Мандзюк досяг свого. Відозви за підписом от. Кравченка-Пугача — чи це не пропагандивно-агітаційний вибрик, щоб вносити розлам у ряди повстанців? Чи ви й Шепель переконані, що десь в гайсинськім повіті нема відозв, припустім, для козаків от. Лиха за „підписом" от. Шепеля? Коли ми сюди їхали, то під Яновом зловили 12 большевицьких курсантів з червоним командіром. Пошліть їх туди і в ліску над дорогою є їхні трупи. Це я їх із своїми козаками порубав. Амнестіовані хіба не стинають большевицьких голов.
У цей час Шепель балакав з Карим і Пугачем. Харитон Паньковецький встав і підійшов до Шепеля, якому, видно, говорив, щоб мене відвязав від дерева. Карий так-само цього вимагав. Київські козаки були без охорони, обезброєні. Ті мої козаки, які були з Поділля на Київщині, знали багатьох козаків, які тепер з нами приїхали. Не зважаючи на непорузуміння Петро Швець, Онисько Грабарчук, Василь Сендзюк балакали з київцями. Повстанці з Київщини обурювались, що їх обезброєно, особливо мені всі співчували. Витворилась така прикра ситуація, що мої козаки, які були до цього часу в Шепеля, всі мали в руках зброю і стояли окремо: ніби очікуючи наказу від мене. Київці майже всі мали в кишенях револьвери, бо при обезброєнні здали тільки кріси та шаблі.