Проти червоних окупантів (частина 1)

Біжать звідунн від млина і кажуть, що в село заїхало повно кінноти; вони стоять за хатами і розглядають льорнетами ліс, щось нараджуються, а через греблю не їдуть. Знову ж коло 100 шабель переправилося у сусідньому селі і підїздять кінною лавою із півночі до ліса, а він невеликий — з 20 гектарів. В 2-ох кільом. від ліса, з піведнного боку, затримуються вози з большевицькою піхотою на обсадженім деревами тракті, зіскакують а возів, несуть кулемети і розвиваються в лаву в нашім напрямку. Сотню большевиків на конях і їхню піхоту з другого боку я доглянув льорнетою, лише не знаю кілько є кінноти в селі там, від сходу. Нам вистарчить виразу „багато" наших звідунів, бо це повстанці, які вміють оцінювати і спокійно обсервувати.

Значить ми маємо ворога з трьох боків свого постою. Питаю от. Карого, що робитимемо: чи б’ємося до вечора від теперішньої 10-ої години ранку, чи, поки не пізно, пробиватись. В ту же мить біжать перелякані козаки і кажуть, що большевики переїхали греблю і вже в лісі. Мене аж підносить кинути на тих із села спішених козаків і постріляти їх, скільки можна. Тоді відпаде їм бажання нас переслідувати, бо який вояк з большевика кінного в лісі, я вже знаю. Потім можна було зайти на беріг ліса й привітати сталевими гостинцями кінну сотню червоних, що обережно під’їжджали з півночі. Карий виглядить їхати. Ми їдемо кінно. Лише виїхали з ліса, нас обстріляла світська піхота вогнем із кулеметів, а потім крісовим. Пугач крикнув: „За мною!" — і помчався на тих большевиків. З ним було ще кількох кінних. Може це й відважно, але по дурному. Я знаю, що кожної хвилини можемо бути за атаковані кіннотою іззаду, кричу голосно: „Праворуч! Скорше в долину за горком!". Оглядаюсь, наша бричка виїхала з ліса й падає забитий один кінь. Старшини вскакують до ліса. Я відрізую кинджалом другого коня, бо випрягати нема часу. Що зробити із спіртом?

Можна кольбою кольнути бутлю і кінець. Ні, маю в торбі пачку стрихніни. Сиплю грамів із 10 до бутля, затикаю. Бачу таку картину: от. Трейко з кількома козаками їде в напрямі в напрямі ставу і ліса над ставом. Він відірвався від решти, над ставом злізли вони з коней і кинулись в очерет біля берега, а коней пустили. Чому так зробили, я не міг додуматись. Всіх могли переловити червоні, бо з їхньої піхоти міг хтось завважити цей маневр. Чвалом, під обстрілом, гоню за Карим, якого я з козаками спрямував через горб у круті долини. По мені посипалися зрідка стріли совєтської кінноти з-заду. Кінь із брички біг за моїм конем. Турбувався я дуже долею старшин, які вскочили в ліс і рахував, що вони загинуть. Думав, що отаманові Трейкові й його кільком старшинам грозить смерть. Пізніше виявилося, що старшини вилізли на дерева, червоні пройшли лавами через ліс, але на гилляках нікого не шукали, не дивились навіть угору, лише на землі сподівались ворога. От. Трейка в очереті навіть не шукали і він також врятувався.