КГБ СРСР. Спогади опера
- Автор: Ушенко Володимир
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «КГБ СРСР. Спогади опера». Краткое содержание книги:
Звичайно, більшість із нас, маю на увазі, мислячих людей, читали книги Віктора Суворова (Володимира Різуна), зокрема його «Акваріум». Але це книги віддалені від нашої буденної реальності, він висвітлює особливі стосунки в ГРУ. Це десь ніби далеко…
Володимир Ушенко, колишній офіцер КГБ, який порвав з цією організацією в 1991 році, за два тижні до так званого «путчу», викладає в своїх творах так ніби будні районного кагебешника і роботи цієї, дійсно, сатанинської організації. Пише він цікаво, захопливо, навіть із іронією і сарказмом. Хоча із фактів наведених ним випливають страшні картини нашої недавньої дійсності, беруть дрижаки…
Автор згадує в своїх оповіданнях таке: від шантажу і пресингу кагебешниками окремих ворогів «ворогів народу» в недалеких 60–х, 70–х і навіть 80–х роках багато з них стали неврастеніками, алкоголіками чи покінчили життя самогубством.
Володимир Ушенко без перебільшення можна сказати «оре цілину» в українській літературі, ніким не зачеплену. Автор «оре» майстерню, талановитою рукою цікаво викладає матеріал. Безумовно, цю книгу треба читати.
Присвячується оперуповноваженому московського управління КГБ капітану Віктору Орєхову, який свідомо постав проти радянської системи, захищав дисидентів, попереджував їх про підготовані гебешниками гострі заходи: обшуки, аудіо–і відеозаписи, телефонні прослушки, арешти. Був заарештований і засуджений на 8 років позбавлення волі, які відбув від дзвінка від дзвінка. Вини своєї не визнав, не каявся, а в листах керівництву СССР з місць ув'язнення доводив про неприпустимість використання спецслужб проти політичного інакомислення, однак марно.
В 1990–их зайнявся політичною діяльністю, співробітничав з комітетом «Гласность», був активістом «Демократического союза», політичним радником Валерії Новодворської.
В 1995–му році проти нього була сфабрикована кримінальна справа і його знову було засуджено на 3 роки.
Зараз живе в США, працює розносчиком піцци.
Рідко, але все–таки інколи мене залучали до охоронних навчань, коли наші, гебешні «терористи» постійно проходили всі ці охоронні заходи як ніж крізь масло, успішно завершували свої умовні «теракти», в результаті чого ми всі дружно отримували наганяї в залежності від ролей і посад. Моя ж роль була в цих спектаклях символічно–мінімальна, а тому більше ніж «постановки на вид» я ніколи не отримував.
У аеропортовських були ще й інші «літера», проте нас, районних, залучали тільки і виключно для забезпечення тихого і мирного «прослідування» осіб, що охороняються «дев’яткою», тобто 9–им управлінням КГБ УССР, яке пильно охороняло і забезпечувало комфортне існування тільки одній людині в Україні – першому секретарю ЦК. Інші були поза нашою увагою і всередину периметру попадали тільки в разі, коли вони були разом з першим. В інших випадках – буц і в ряд.
Це вже в наші часи осіб, що охороняються офіційно виросло до трьох, а якщо взяти ще й міністрів–депутатів–губернаторів самодурів та олігархів–скоробагатьків, то від самих VIP і від їх охорони мерехтить в очах пересічному киянину, а сама колишня «дев’ятка» виведена з–під порядкування Служби безпеки (якій видно вже не довіряють) в окреме незалежне відомство (Управління державної охорони при президенті) і керує нею вже не генерал–майор, а сонм генералітету на чолі з генералом армії (сміх та й годі).
Свого часу, Леонід Кравчук своїм вольовим рішенням спростив особисту охорону і навіть їздив простою «Волгою» в супроводі бригади охоронців на червоних «Жигулях». А попотіти прийшлось тоді аналітикам «дев’ятки» і оперативникам, які забезпечували не саме «пересування» особи і трус наближених, а інформацію про ці «пересування та наближених» і організацію «непровокативної діяльності» президента. Тоді, та і у всі часи, це було ефективним. Але охорона – це не просто антураж і забезпечення діяльності влади, це ще і ГРОШІ. І не маленькі. А звідси і висновок: чим недемократичніша влада, чим вона корумпованіша і нахабніша – тим масштабніша і солідніша охорона, тому що вона вже є не забезпеченням влади, а формою виконання владних повноважень. Сьогоднішня охорона працює сама на себе. Це і є справжня і реальна влада.
Портовським же і охоронним операм, міліції та численним аеропортовським службам ці «літєра» були більмом в оці, «вводними», що вносили дизбаланс, плутанину і нікому не потрібні розбірки у вивірений і ретельно відпрацьований графік польотів і прийому–відправки пасажиро–і вантажопотоків, а для мене це були законні години нічого–не–робіння. Ці години я повинен був стовбичити пам’ятником на площі проти аеровокзалу, періодично вислуховувати доповіді прикріпленого міліційного начальства, що забезпечувало «порядок і спокойствіє» на території, що прилягає до аеропорту. Такий же «порядок і спокойствіє» всередині портовського мурашника забезпечували своя власна міліція і безпека аеропорту, до яких я вже не мав ніякісінького відношення.
Взагалі–то, якщо щось і траплялось, то як правило виключно всередині «периметру», а навкруги була тиша і благодать. Треба було тільки слідкувати (проте це робили мої міліційні підлеглі), щоб наші капосні портовські колеги раптом не винесли до нас, за бордюр периметру якесь п’яне і аморфне тіло, чи може таке, що ще не дійшло, але вже доходило до «потрібної кондиції». Тоді розбірки з цим «тілом» цілком і повністю покладались на нашу службу.
Треба сказати, що законні бездіяльні «літерські» години я використовував для вивчення портовського господарства, бо мені, як офіцеру КГБ, було «не заборонено» вештатися різноманітними службами, що забезпечували польоти, а цих служб було безліч і всі вони мали свою цікавинку для такої допитливої особи, якою насправді я себе і вважав.
Мені подобалось заходити в зали для авіадиспетчерів і збоку спостерігати азарт і істерику їх буденної праці, відшукувати на здоровенних екранах радіолокаторів літаки в зоні аеродрому, цікаво було споглядати за чітко вивіреною і грамотною метушнею інженерно–технічних служб, заправників, супроводжувачів, стартовиків, я захоплювався роботою нікельованого хронометра служб забезпечення політних авіасніданків, мийників літаків, їх салонів і навіть асенізаційних служб. Все було продумано, розплановано і виконувалось чітко та грамотно, і тільки «літєр охраняємого ліца» робив все це гамірним, базарним, безтолковим і матюкливим.