Країна блакитних орхідей
- Автор: Капій Мирослав
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: ТзОВ "УКРПОЛ"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Країна блакитних орхідей». Краткое содержание книги:
… І от саме тоді провінційний, мало ким знаний учитель пише фантастичну повість. Вона дуже відрізнялася від творів Жуля Верна чи Герберта Велса. Тих цікавили фантазії на тему майбутнього науки, техніки. М.Капія боліло інше: майбутнє його Батьківщини, офіційно не існуючої на карті Європи, народу, позбавленого природного права на існування.
Якою ж постає візія України початку XXI століття в повісті «Країна блакитних орхідей»?
Насамперед, всупереч поширеним тоді теоріям про зникнення в майбутньому націй (а це твердили і комуністи, і космополіти), автор був твердо переконаний, що українська, як і інші нації, існуватиме «всупереч всім теоріям, голошеним фанатиками перед віками, і намаганням…, які коштували море людської крові та сліз…». Не сумнівався письменник і в зовсім на той час фантастичній речі: що в ХХІ столітті існуватиме незалежна, самостійна, соборна Україна. І не якась екзотична, варенично-шароварницька, а держава з високорозвиненою наукою і технікою, держава космічна. Україна в повісті М.Капія постає як спадкоємниця історії, її гербом є Тризуб Володимира, вона шанує імена І.Мазепи, Д.Многогрішного, С.Петлюри та інших видатних діячів минулого. Це демократична держава, на чолі якої стоїть гетьман, але яка має й парлямент — Верховну Раду (до речі, цей останній термін з’явився в політичному житті совєтської України аж у 1936 році!). Отже, це держава президентсько-парляментського типу. Має вона тверду валюту — гривню. В Україні ХХІ століття — самостійна Церква, яку очолює Патріярх. Україна користується повагою серед інших держав, у Києві — десятки іноземних посольств. Серед них побіжно автор згадує й посольство Південної Африки — держави, яка виникла лише в 1993 році, а в час написання повісти була колонією, про самостійність якої ніхто й не думав ставити питання.
Вражають науково-технічні здогадки М. Капія. Як про звичну річ пише про телебачення. У кінці 20-х років і слова такого майже ніхто не чув, воно було відоме лише вузькому колу фахівців. Першу в світі телепередачу здійснено в Англії в 1925 р. А в СССР це сталося щойно в 1931 р. Можемо лише дивуватись, звідки про ідею телебачення — і сам термін «телевізор» — дізнався автор, вчитель-філолог, який жив і працював у місцевостях, де й звичайний детекторний радіоприймач зі слухавками був дивом. В усякому разі це свідчення широти інтересів справжнього педагога — творця, а не ремісника.
Або така деталь. Письменник говорить про автомобілі марки «Чумак», які випускаються на автозаводі у м. Кременчуці. Справді, в цьому місті побудовано автозавод — через 25 років після появи «Країни блакитних орхідей»… У повісті наша країна постає космічною державою, що співпрацює зі США, Англією, Німеччиною, бере участь у програмі польотів до інших планет у глибини Космосу.
Таких прикладів можна б наводити більше.
Коли роздумуєш над цим незвичним феноменом, запитуєш: що дало можливість скромному вчителеві піднятися до такої висоти провісництва, аналогів якому не знаходимо в нашій літературі?
Відповідь є у тексті повісті М.Капія. Ось ті слова: «…є щось для людського роду спільного, що огортає всі раси й племена, всі епохи минулі й будучі зв’язує з собою, що віки цілі триває вже й триватиме, поки битимуться людські серця в грудях, — а цим є любов до батьківщини!.. Це та безсмертна іскорка, що її вложив Творець у людську душу… Любов до батьківщини, любов до свого, до рідного…».
Ця безсмертна іскра любові до України палала в серці Мирослава Капія. Вона надихнула його вірою в добре майбутнє Батьківщини. Запалюймо її у собі і в серцях молоді ми — вчителі вільної України, провіщеної нашим предтечею, нашим старшим колегою. Будьмо гідними таких попередників!
Повість «Країна блакитних орхідей» (160 с.) перевидано в Стрию в 2006 році невеликим накладом видавництвом ТзОВ «УКРПОЛ», але все ж таким способом врятована від повного забуття. Ця повість — перший в українській літературі опис космічного польоту, — так вважає американський вчений Волтер Смирнів у «Jour nal of Ukrainian Studies» (2002, № 1–2). У Косові мешкає у батьківському будинку дочка М.Капія Святослава.
А біля нього й дівчини заходилися вже лікарі й сестриці із поготівля Червоного Хреста, що розкрив свою станицю на летунському майдані. Наказом хвилі було подати як найскорше поміч дожиданим та разом з тим таким нежданим гостям, для яких труди далекої дороги, втома, ділання земної атмосфери й те хвилювання, якого свідками були присутні, могли мати як найгірші наслідки а то й не виключали катастрофи. Через те на приказ старшого лікаря, прислуга й сестриці обережно підняли старика та дівчину й примістили в повозці Червоного Хреста, що саме під'їхала до того місця. Вони без спротиву дали робити із собою, що запорядив лікар, без спротиву піддалися його оглядинам й конечному в таких обставинах вприсненню зміцнюючої сироватки. За хвилину везла їх вже повозка до Київа — до гетьманського терему, де були приладжені прийомні кімнати для дожиданих гостей. Вправді не тих, що їх везла повозка та і вони були гістьми, може ще більш дорогими як ті, на яких появу робилися всі оті заходи.
Все те сталося так швидко й так нечайно, що як сказано на Артименка робило воно вражіння якоїсь казкової фільми, що саме розгорнулася на отому широкому екрані, який уявляв із себе летунський майдан й розвіялась у ранній заграві. В якомусь нез’ясованому захопленні стояли всі, і панове з витального комітету, чужі гості та й видці на трибунах й німо дивилися один на одного. Видко було, що нечайна розвязка загадки міжпланетного судна так поділала на всіх, що кожен здержувався ще із власним коментарем до ледви що розіграної драми.
Перші американські інженіри перервали мовчанку підходючи до судна. Худощавий, якого впевнювання викликували перед хвилиною тільки іронічну усмішку в його товстелезного товариша, тріюмфував.
— Я-ж говорив — понісся його пискливий голос, що це як «Queen of Virginia» хоч збудоване оте судно як її посестра! Ось хочби тому, що цей металь, з якого збудоване оте судно — говорив він вказуючи пальцем на сторчаче у землі судно — не є арґінітом, а спосіб монтування поодиноких частин судна, от хочби взяти стіни, є зовсім інший, як на «Queen of Virginia» О! В мене добре око! — хвалився худощавий.
— Та ще кращий язик! — процідив крізь зуби його недовірчивий товариш.
— І язик несогірший! — відрубав власник того язика підходючи до степениці.
Артименко пішов за ними. Між тим знов озвалися мегафони по усіх закутках майдану. Сповіщували коротко, що міжпланетним судном прибули не сподівані дослідники, які тому рік вибралися в подорож до Марса, а двоє Марсіян. Ізза втоми та небезпеки, що земний воздух може пошкодити їхнім організмам треба було їх полишити лікарській опіці
— й переслати у Київ, де змоглиб відпочати й набрати сил. Коли це станеться, буде можна почати спробу порозумітися із ними. Про це й про евентуальний вислід цього порозуміння буде повідомлений широкий загал пресою та офіціяльними комунікатами. Міжпланетне судно розслідить завтра покликана до цього научна комісія, до цього-ж часу не можна наближатися до нього. З огляду на пізну пору проситься публику розійтися спокійно домів.
Стільки сказали мегафони.
І дійсно в туж хвилину підійшов до судна відділ
ґазометчиків і уставившися рядами окружив його, спиняючи публику, що почала товпитися довкола судна. Голосні розмови, суперечки, здогади, всякого рода коментарі неслися з усіх усюдів майдану.
Це все, що перед хвилиною розігралося на очах зібраної публики — здавалось таким якимсь далеким, химерним, твором уяви, що з трудом відтворювалося у розмовах, у з’ясуванню подробиць л едвищо огляданої драми Поволі, неохоче розходилася публика, звільна пустошіли трибуни — тільки біля судна остала сторожа та декілька урядовців із виділу безпеки городської сторожі, що має берегти його перед цікавістю непокликаних.
Майже з жалем покидав майдан Степан Артименко, що стрінувшися по дорозі з Ігорем живо запустився із ним у балачку на тему Марсіян, їхньої подорожі й виглядів на порозуміння з ними.
А сонце підійшло вже високо й сипало своїм розсміяним промінням, огортаючи ним летунський майдан і міжпланетне судно на ньому і київські дахи, що вилискувались в долині.
Ставав день горячий, ясний день, хоч було це що лиш під кінець травня а в садках розцвітались вишні.
II
Марсіяни!….
Це, здається немов магічне, слово рознесла вертаюча із майдану публика по всім усюдам скорше, ніж вспілиби це зробити хоч які телеграфні та телевізійні апарати.
Ще із летунського майдану понеслася в світ перша коротка вістка, надана офіціяльво в телевізійній централі, яка голосила, що «в годині 2-ій хвилин 16 на київському летунському майдані причалило міжпланетне судно привозячи замість сподіваних трьох подорожників двоє червоноскірих Марсіян, яких передано з уваги на небезпеку для їхнього здоровля лікарському доглядові. Подробиці будуть подані пізніше».