Країна блакитних орхідей
- Автор: Капій Мирослав
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: ТзОВ "УКРПОЛ"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Країна блакитних орхідей». Краткое содержание книги:
… І от саме тоді провінційний, мало ким знаний учитель пише фантастичну повість. Вона дуже відрізнялася від творів Жуля Верна чи Герберта Велса. Тих цікавили фантазії на тему майбутнього науки, техніки. М.Капія боліло інше: майбутнє його Батьківщини, офіційно не існуючої на карті Європи, народу, позбавленого природного права на існування.
Якою ж постає візія України початку XXI століття в повісті «Країна блакитних орхідей»?
Насамперед, всупереч поширеним тоді теоріям про зникнення в майбутньому націй (а це твердили і комуністи, і космополіти), автор був твердо переконаний, що українська, як і інші нації, існуватиме «всупереч всім теоріям, голошеним фанатиками перед віками, і намаганням…, які коштували море людської крові та сліз…». Не сумнівався письменник і в зовсім на той час фантастичній речі: що в ХХІ столітті існуватиме незалежна, самостійна, соборна Україна. І не якась екзотична, варенично-шароварницька, а держава з високорозвиненою наукою і технікою, держава космічна. Україна в повісті М.Капія постає як спадкоємниця історії, її гербом є Тризуб Володимира, вона шанує імена І.Мазепи, Д.Многогрішного, С.Петлюри та інших видатних діячів минулого. Це демократична держава, на чолі якої стоїть гетьман, але яка має й парлямент — Верховну Раду (до речі, цей останній термін з’явився в політичному житті совєтської України аж у 1936 році!). Отже, це держава президентсько-парляментського типу. Має вона тверду валюту — гривню. В Україні ХХІ століття — самостійна Церква, яку очолює Патріярх. Україна користується повагою серед інших держав, у Києві — десятки іноземних посольств. Серед них побіжно автор згадує й посольство Південної Африки — держави, яка виникла лише в 1993 році, а в час написання повісти була колонією, про самостійність якої ніхто й не думав ставити питання.
Вражають науково-технічні здогадки М. Капія. Як про звичну річ пише про телебачення. У кінці 20-х років і слова такого майже ніхто не чув, воно було відоме лише вузькому колу фахівців. Першу в світі телепередачу здійснено в Англії в 1925 р. А в СССР це сталося щойно в 1931 р. Можемо лише дивуватись, звідки про ідею телебачення — і сам термін «телевізор» — дізнався автор, вчитель-філолог, який жив і працював у місцевостях, де й звичайний детекторний радіоприймач зі слухавками був дивом. В усякому разі це свідчення широти інтересів справжнього педагога — творця, а не ремісника.
Або така деталь. Письменник говорить про автомобілі марки «Чумак», які випускаються на автозаводі у м. Кременчуці. Справді, в цьому місті побудовано автозавод — через 25 років після появи «Країни блакитних орхідей»… У повісті наша країна постає космічною державою, що співпрацює зі США, Англією, Німеччиною, бере участь у програмі польотів до інших планет у глибини Космосу.
Таких прикладів можна б наводити більше.
Коли роздумуєш над цим незвичним феноменом, запитуєш: що дало можливість скромному вчителеві піднятися до такої висоти провісництва, аналогів якому не знаходимо в нашій літературі?
Відповідь є у тексті повісті М.Капія. Ось ті слова: «…є щось для людського роду спільного, що огортає всі раси й племена, всі епохи минулі й будучі зв’язує з собою, що віки цілі триває вже й триватиме, поки битимуться людські серця в грудях, — а цим є любов до батьківщини!.. Це та безсмертна іскорка, що її вложив Творець у людську душу… Любов до батьківщини, любов до свого, до рідного…».
Ця безсмертна іскра любові до України палала в серці Мирослава Капія. Вона надихнула його вірою в добре майбутнє Батьківщини. Запалюймо її у собі і в серцях молоді ми — вчителі вільної України, провіщеної нашим предтечею, нашим старшим колегою. Будьмо гідними таких попередників!
Повість «Країна блакитних орхідей» (160 с.) перевидано в Стрию в 2006 році невеликим накладом видавництвом ТзОВ «УКРПОЛ», але все ж таким способом врятована від повного забуття. Ця повість — перший в українській літературі опис космічного польоту, — так вважає американський вчений Волтер Смирнів у «Jour nal of Ukrainian Studies» (2002, № 1–2). У Косові мешкає у батьківському будинку дочка М.Капія Святослава.
Вже перших вертаючих із летунського майдану видців стрінули на київських вулицях рознощики ранішного видання «Вістей», де в барвистому, широкому описі подавалося подробиці причалення міжпланетного судна та поява Марсіян на летунському майдані. А де далі зявлялися, щораз то нові вістки, подробиці й таки так видумані описи всяких київських Газет, а в городській телєґрафічнійі і телевізійній централі урядовці аж падали із знесилення, не могучи упоратись із розсиланням депеш на всі сторони світа подаваних чужими кореспондентами.
Переславшись не цілих дві години і взявши холодну купіль, Артименко поїхав в Академію Наук, звідкіля в передполудневих годинах мала вибратись комісія для оглянення й розслідження міжпланетного судна, що все ще сторчіло на летунському майдані. У вестібюлю стрінувся з Ігорем, який розмовляв там з американськими інженірами, що також ждали на виїзд комісії.
— Здоров Ігоре, виспався? — спитав Артимеико простягаючи до приятеля руку й здоровлячися з чужинцями. — Я бачиш, як той заяць все на сторожі. А що там наші Марсіяни?
— Мабуть відпочивають ще, та про них не журись
— ними піклуються добре. Цікаво буде побалакати з ними, якщо виспляться — відповів Ігор.
— Одно мене цікавить — звернувся Артименко до Американців, — якщо оте судно, що до нас прибуло не є «Queen of Virginia» то що з нею сталося і хто будував його на зразок тамтого? Що сталося із нашими трьома подорожніми? Чейже мусить бути якийсь звязок між «Queen of Virginia» і прибуттям Марсіян на землю.
— Це ми саме й розважуємо — відізвався один із американських інженірів. — Одно певне, що техніка Марсіян мусить стояти принайменше на рівні
нашої, якщо їм вдалось збудувати судно, в якому відважились перелетіти такий простір. Хоч я давби свою голову, що до тієї будови прикладав свою руку й містер Ґрегем! — додав Американець.
— Так значить думаєте, що наші подорожні живуть й що «Queen of Virginia» не стрінула ніяка катастрофа? — почав знов Артименко. — Так чомуж вони не вернули разом з Марсіянами? Тут загадка виринає за загадкою, а всьому тому винен мій приятель Харитоненко — сказав Артименко сміючись. — Колиб він був не знадив Марсіян сюди до Київа — то хто знає чи людство булоб собі коли нагадало про «Queen of Virginia».
— Ти мабуть лихий на те — відповів Ігор. — Певно тепер спавби собі вигідно, перевертаючись на два боки а так мусиш вганяти по Київі, Степане! Що? Але пожди, поки та Марсіянка проспиться! А в неї оченятка!…. І Ігор підморгнув до Степана значущо та цей процідив тільки:
— Не розглядав ще! — й почав дальшу балачку з Американцями.
— А знаєте, пане редактор, — почав один американський інженір, — ще одно трівожить мене за долю наших дослідників. А саме: якщо вони живуть і їх не постигла ніяка катастрофа, то повинні були подати яку вістку про себе, хочби через отих Марсіян, що прибули до нас в судні, скопійованім з їхнього. Отаку маленьку вістку — «не лякайтесь за нас, ми живемо» — й тільки.
— Вони може й подали — сказав Артименко, та там на майдані ніхто про це не тямив, так були всі оголомшені нечайною появою Марсіян. Ну, нехай, та як тут порозумітися з тими Марсіянами? Знаєте, панове, їх мову? — звернувся Артименко до Американців. Треба буде доволі великого труду, заки потрафимо розуміти їх а вони нас.
Вправді минулої зими десь там у Гватемалі на якомусь університеті один з професорів оголосив був курс викладів з марсіянської фільольогії, але його скоро замкнули в домі для божевільних докинув Артименко підсміхаючись. — Та пождімо!
Хто знає, що скриває ще у собі міжпланетне судно, яке відпочиває собі покищо на летунському майдані. Ось тут скривається розвязка! — кликнув, вказуючи на проф. Карачевського, який вказався на сходах в товаристві чужоземних членів Академії та експертів, готових до виїзду на летунський майдан.
Привитавшися, Артименко й Ігор прилучилися разом з Американцями до ученої комісії й за хвилину їхали вже київськими вулицями в сторону летунського майдану.
Дорогою оглядали город потапаючий в золоті весняного передполудневого сонця.
Київ святкував.
Вулиці були повні прохожих, що хвилини стрічалося громадки людей стоячих на розмові, між якими увихалися продавці Газет із свіжими новинами. Ігор й собі придбав жмут свіжих газет — якими увихалися продавці газет із свіжими новинового, здебільшого повторялося на всякі лади все те, що бачив або що було йому знане, а те що робило вражіння новости було видумкою. Старий як світ звичай ґазетчиків. Коли нема нічого нового, тоді пускаються в рух телеграми на власнім шнурку.