Переяславська рада - трагедія України і програш Європи
- Автор: Сергийчук Владимир
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Видавництво "Діокор"
- ISBN: 966-8331-07-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Переяславська рада - трагедія України і програш Європи». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широке коло читачів.
Головними змовниками проти гетьмана були: генеральний обозний Петро Забіла, генеральні судді Самойлович і Домонтович та генеральний писар Карпо Мокрієвич. Ці змовники працювали в повному контакті з ніжинським воєводою Ржевським та з головою московських стрільців при гетьмані Неєловим.
7 (27) березня 1672 року до гетьмана прибули московські посланці Танєєв і Щоголєв, а вночі з 7 на 8 березня, умовившися з обозним і суддями через свого посланця, Танєєв, Щоголєв і Неєлов пішли на таємну нараду до обозного Забіли, де й домовилися, що одразу ж після від'їзду царських посланців змовники вхоплять "того вовка" - Многогрішного - і, зв'язавши, віддадуть Неєлову під варту.
Московські посланці виїхали з Батурина 10 березня, а вночі з 12 на 13 березня змовники разом із Неєловим вдерлися до покоїв гетьмана, вхопили сонного, зв'язали й під вартою московських стрільців відвели до Батуринського замку, потім вирішили відіслати закованого гетьмана до Москви, що й було зроблено.
А там усе відбулося так, як і просили змовники з числа генеральної старшини: гетьмана на дибі двічі били кнутом, після чого засуджено було його на смерть - за те, що мав намір стати підданим турецького султана, хотів посварити царя з королем польським тощо. І тільки після того, як голови засуджених уже поклали на "плаху", оголосили про помилування й заслання на Сибір.
Пекельні муки під час слідства та суд над Многогрішним у Москві, куди його привезли в кайданах, було грубим порушенням "Березневих статей" 1654 року. Адже ними передбачалося, що справи осіб козацького стану має розглядати тільки козацький суд. Згідно з тогочасним українським військовим правом гетьмана (якщо він навіть вчинив злочин) могла судити тільки Генеральна Рада Війська Запорозького. Суд і заслання до Сибіру Многогрішного - нечуване доти порушення прав і вольностей Війська Запорозького, стверджених царським словом Олексія Михайловича.
Угодницьку політику козацької старшини, яка брала участь у зміщенні Многогрішного, сповна використав цар під час укладання угоди з новим лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем. Згідно з цією угодою останній не міг карати винних старшин, а повинен був відсилати їх до Москви, не мав права посилати послів до чужоземних монархів. Аби обмежити владу гетьмана, усе це робилося за участю змовників з числа генеральної старшини.
Звичайно, Олексій Михайлович дуже радо затвердив ці статті, оскільки вони обмежували автономію України.
Але Москва домоглася ще одного, доволі важливого обмеження прав Війська Запорозького - територіального. Зокрема, з приводу прохання мешканців Гомеля прийняти їх до Гетьманщини, Многогрішний підтримав їх. Тепер же йшлося про окрему ухвалу стосовно того, аби козаки залишили міста й землі по р. Сожу й надалі там ніяких "задоров и зацепок не чинили". Хоча 31 березня 1660 року Олексій Михайлович у жалуваній грамоті ніжинському полковнику Василю Золотаренку писав так: "За его к нам великому государю и брата его верные службы, пожаловали городом Гомлем с волостью и с уездом и с землями и со всякими угодьи к нему належачими и доходы во владенье". Місто Гомель з околицями саме тому передавалося в козацьке володіння, що "тот город Гомль взял у Литовских людей брат его, наказной гетман Иван Золотаренко, и он, Василей" (Акты ЮЗР.- Т. 5.- С. 17).
Ось так Петро І "реформував" Україну
Так, свою державність Україна втрачала. Особливо ж гостро стали відчувати експансію московського абсолютизму в Україні з приходом до влади Петра І, якого й досі деякі історики характеризують як великого реформатора Росії, забуваючи одне: методи, за допомогою яких втілювалися в життя його нововведення, варварські.
А в Україні ж пам'ятали "Березневі статті", зокрема, й щодо козацького війська. Петро І ж оголосив з квітня 1707 року про реорганізацію козацької армії, що мало призвести до її ліквідації. Такі спроби з його боку були ще 1705 року, коли він посилав до Прусії Прилуцький та Київський полки, маючи намір обернути їх у драгунські.
Козацьке військо змушене було брати постійну участь у численних походах і важких боях, не одержуючи за це не тільки ніякої винагороди, а й зазнаючи всіляких образ від московських воєначальників. Дійшло навіть до того, що російські солдати стягнули з коня наказного гетьмана Дмитра Горленка і ледь не побили його. "В Україні московські війська, - писав зарубіжний дослідник Л. Левіттер,- ...своїми грабунками, підпалами, побоями та знасилуванням нагадували радше карну експедицію, ніж союзне військо" (Мацьків Т. Студія про мазепинців // Український історик. - 1983. - Ч.2–3. - С. 170).