Переяславська рада - трагедія України і програш Європи
- Автор: Сергийчук Владимир
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Видавництво "Діокор"
- ISBN: 966-8331-07-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Переяславська рада - трагедія України і програш Європи». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широке коло читачів.
Але головна біда була в іншому: насамперед, на Чорній Раді під Ніжином руками самих українців, зокрема запорожців, у 1663 році Україну розкололи на дві Гетьманщини. Лівобережжя з цього часу фактично потрапляє в залежність від Москви, яка посилює не тільки тут свій вплив.
"Нижайшій раб" Іван Сірко,
але не Петро Дорошенко
За допомогою запорожців під владу царя потрапляють і окремі правобережні міста. Зокрема, про це кошовий Іван Сірко доповідав як "нижайшій раб и верной подданой" в листі до Олексія Михайловича 13 (23) березня 1664 року: "В той же, великий государь царь, грамоте написано, чтоб я над изменниками Черкасы (правобережними козаками, що не присягали московському царю. - В. С.); и я с войском Запорожским, оборотясь из-под Тягина, города Турецкого, пришол под городы Черкаские... чрез нас, Ивана Сирка, к вашему царскому величеству привращена есть вся Малая Росия, над Богом и за Богом будучие городы, а именно Бряславской полк, Кальницкой, Могилев, Рашков, Уманской повет, до самого ж Днепра от Днестра..." (там само.- С. 151).
Потрапивши в повну залежність від Москви, Іван Сірко не тільки здобував для неї українські міста, але й просив царя, щоб той присилав своїх ратників до них "для их обороны, а особно для городов крепких, посылайте, ваше царское пресветлое величество, ратных руских людей в Бряслав, в Умань, в Кальник и в иные надобные городы..." (там само.- С. 152).
Нові обмеження автономії України йдуть після укладення лівобережним гетьманом Іваном Брюховецьким у жовтні 1665 року так званих "Московський статей", які передбачали повноту військово-адміністративної та фінансово-господарської влади московських воєвод на Лівобережній Україні (окрім козацького стану), збільшення московського війська, що утримувалося Україною. Збирання податків тепер передавалося до рук представників царя, що було прямим порушенням "Березневих статей". Київський митрополит мав відтепер призначатися за згодою Московського патріархату, хоч духовною столицею православних українців залишився Царгород.
Цей наступ московського уряду на обіцяні давні права й вольності українського народу обернувся через два роки могутнім виступом проти свавілля царської адміністрації в Україні, у якому взяв участь і сам Брюховецький.
Його трагічна смерть у похідному таборі під Опішнею у червні 1668 року призвела до проголошення гетьманом усієї України Петра Дорошенка. Звичайно, такий поворот подій зовсім не влаштовував Москву, оскільки Петро Дорошенко був налаштований на самостійницький розвиток України. Ще 1 (10) січня 1668 року в листі до царського посла Василя Тяпкіна він чітко висловив свою державницьку позицію, наводячи безліч фактів узурпації Москвою влади в Україні. Коли ж представник царя спробував подати нові статті, на яких Петро Дорошенко мав би присягнути на ім'я Олексія Михайловича, хоч, мовляв, "ясневелможный господин гетман войск его королевского величества запорожских Петр Дорошенко и без подданства его царскому величеству есть желателный, то посол гетьмана - його брат полковник Григорій Дорошенко заявив: "Да им же де козаком невозможно в подданстве царского величества быть для того, что... многие волности и правы казацкие стали нарушены... от тех неприродных гетманов и полковников казацких прямые воры и заводчики свободны, а добрые и верные люди и слуги его царского величества: Самко гетман, и Васюта Золотаренко, и Аника, Черниговский полковник, и иные многие добрые люди, старшина и рядные козаки, горкою смертью невинно казнены и замучены, и ныне много таких стражут, и от таких немилостивых губителей бегают и хранятца, и не знают, где глав своих подклонити, и для таких де великих страхов их Заднепрская сторона быть под высокою рукою его царского величества не позволяет" (там само.- С. 251).
Петру Дорошенку вдалося до кінця того року звільнити майже всю Лівобережну Україну від московських військ. Але тоді, коли вже здавалося, в Україні ситуація стабілізується, знову дав про себе знати кошовий Сірко: він повів до Чигирина нового претендента на гетьманську булаву. З огляду на це Петро Дорошенко, не встигнувши закріпити своєї влади на Лівобережжі, змушений був повертатися до своєї столиці, залишивши замість себе на Лівобережжі незначні відділи війська на чолі з чернігівським полковником Дем'яном Многогрішним, котрий водночас став і наказним гетьманом лівобережним.
Скориставшись з того, що Петро Дорошенко попрямував з основними силами до Чигирина, на Лівобережжі знову з'явився з московським військом Ромодановський і почав там наводити свої порядки, руйнуючи міста й замки.