Переяславська рада - трагедія України і програш Європи
- Автор: Сергийчук Владимир
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Видавництво "Діокор"
- ISBN: 966-8331-07-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Переяславська рада - трагедія України і програш Європи». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широке коло читачів.
Зрозуміло, це справило важке враження на українське суспільство та послужило потім однією з головних причин до повного розриву з Москвою. До речі, це сталося досить швидко. Хоч Юрій Хмельницький і намагався знайти порозуміння з царем, усіляко догоджаючи йому. Так, у серпні 1660 року як посол гетьмана приїхав до Олексія Михайловича корсунський сотник Григорій Піддониченко, який доставив до Москви два листи Юрія Хмельницького і вісім документів з листування колишнього гетьмана Івана Виговського з кримськими вельможами і його посланця до Бахчисараю Степана Богушенка.
В усній формі козацький посол мав просити царя прислати нового воєводу проти кримської орди замість Василя Шереметьєва, котрий пішов проти поляків і дати наказ донським козакам, аби "промишляли" над Кримом.
Крім того, посол мав просити Олексія Михайловича, щоб той відпустив з полону полковника Івана Нечая з братом в Україну, "дабы сестра моя дале не узнавала болшего вдовства" (там само. - С. 33).
Про звільнення Івана Нечая йшлося й в окремому листі до царя, оскільки, за словами українського гетьмана, "так многожды о Иване Нечае, зятя моего, до вашего царского пресветлого величества писал, а некогда не могу счастливым быти, чтоб получил желаемое" (там само.- С. 34).
Позицію Юрія Хмельницького можна було зрозуміти, бо, як він писав цареві "сестры мои, две вдовы, по Данилку Выговском и по Иване Нечаю с детками безпристани слезы проливают кровавые и на меня нарекают и докучают и просят, чтоб до вашего царского величества бил челом и писал, чтоб мною уж сего Нечая упросил к сестре..." (там само.- С. 34).
Але Москва сльозам гетьманових сестер та їхніх дітей не вірила: цар навідріз відмовився задовольнити прохання Юрія Хмельницького. Зрозуміло, що це відбивалося на ставленні останнього до Олексія Михайловича, посилювало сумніви в доцільності подальшого союзу з ним. Тим паче після грубого поводження й особистою образою гетьмана з боку воєводи Шереметьєва, що викликало загальне обурення серед козацького війська.
Таке ж обурення в середовищі українського суспільства викликала брутальна поведінка московських військ в Україні. Зокрема, насильне вивезення на Московщину козацьких дітей, яких роками не повертали, незважаючи на постійні звернення до царя. Наприклад, у червні 1662 року коропотівські козаки Ніжинського полку скаржилися Олексієві Михайловичу, що його "ратные люди в Черкаских городех, и у нас, холопей твоих, в те поры детей наших поимали в полон... и я холоп твой Ромашка Лысой проведал дочеришку свою в Козлове, а я Марчка в Козлове ж, а я Офонка проведал в Елецком уезде, и в иных городех дети наши есть..." (там само.- С. 109).
Перший поділ України - руками самих українців
Зрештою, все це змусило гетьмана та старшину зважитися на рішучий крок: 7 (17) жовтня 1660 р., рівно через рік після підписання Переяславського договору, Юрій Хмельницький із старшиною в Чуднові уклали так званий Слободищенський трактат, який передбачав повернення України в підданство польського короля.
На боці Москви залишилась незначна частина Лівобережжя на чолі з Сомком та Золотаренком. Але, намагаючись поставити її під свою повну залежність, московський цар провокує вивести її з-під юрисдикції законно обраного Юрія Хмельницького, підштовхуючи лівобережних полковників до вибору свого, лівобережного гетьмана.
Москва не лише спровокувала вибори гетьмана на Лівобережжі, але й втрутилася в процес його обрання. Збереглася царська грамота князеві Григорію Ромодановському від 13 (23) травня 1662 року, якою наказується йти з Бєлгорода "с ратними людми в наши великого государя Черкаские городы... а о полной раде и о гетманском обиранье посланы к тебе статьи под сею нашею великого государя грамотою. А каковы статьи постановлены в Переясловле на раде при боярах наших и воеводах, при ближнем боярине нашем и наместнике при князе Алексее Никитиче Трубецком с товарищи, и те статьи присланы будут к тебе вскоре" (там само.- С. 105–106).
Спеціальний царський наказ зобов'язував Олексія Трубецького, вирушаючи з військом, розіслати грамоти наказному гетьманові Якимові Сомку і "иным ко всем полковником сее стороны Днепра с нарочными посыльщики наскоро", аби збиралися "в Прилуке или где пристойнее". При цьому особливо підкреслювалося, що обрання гетьмана має бути "по Переяславским новопостановленнім статьям, которіе постановлені на утвержение советом всего войска Запорожского, при боярех и воеводех" (там само.- С. 106).