Переяславська рада - трагедія України і програш Європи
- Автор: Сергийчук Владимир
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Видавництво "Діокор"
- ISBN: 966-8331-07-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Переяславська рада - трагедія України і програш Європи». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широке коло читачів.
За таких обставин на скликаній у Новгород-Сіверському козацькій раді 17 грудня 1668 року було обрано Дем'яна Многогрішного на гетьмана Лівобережжя, складено проект нового договору й вислано з окремим посольством до царя. Після переговорів у Москві Олексій Михайлович вислав уже своє представництво до Глухова для офіційного обрання нового гетьмана. Там було й нав'язано козацькій старшині так звані "Глухівські статті", які нібито дещо полегшували становище Гетьманщини у складі Московської держави. Водночас, хоч там і зазначалося про підтвердження договору з Богданом Хмельницьким, статті нового договору значною мірою обмежували автономію України: царські воєводи залишалися в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі й Острі, обмежені лише формально втручатися у справи місцевої адміністрації. Реєстр козацького війська порівняно з "Березневими статтями" 1654 року зменшувався вдвоє - до 30 000, гетьману не дозволялося входити в дипломатичні відносини з іноземними державами.
Доповідаючи про свою перемогу цареві, Ромодановський наголошував, що його суперечка з козацькою старшиною на Глухівській раді щодо присутності московських воєвод у містах України тривала з 3 по 6 березня, "и стояли они на том крепко", але, мовляв, пощастило з ними домовитися.
Як тільки про це стало відомо на Правобережній Україні, тамтешній гетьман Петро Дорошенко негайно попередив Многогрішного, аби він одумався або ж погодився лише з тими статтями, які підписав Богдан Хмельницький. У листі до релігійного діяча Лазаря Барановича, котрий був посередником у переговорах між царем і гетьманом, Многогрішний заявляє, що Військо Запорозьке з усім християнським народом "великого й малого возрасту" погодиться бути під рукою великого государя, але з умовою виведення з українських міст воєвод і відновлення тих стародавніх прав, які були підтверджені при Богдану Хмельницькому в Переяславі.
Треба сказати, що Дем'ян Многогрішний від імені козацтва категорично виступив проти наміру царського уряду щодо передачі Києва Речі Посполитій: "Це престольний город царствуючий із давніх часів, звідки на весь світ Благодать Божа зросла і засяяла. Великий государ преславний город Київ і всі українські городи не шаблею взяв, а Запорозьке Військо піддалося йому добровільно. Коли ж і Київ і все Військо Запорозьке государю тепер не потрібні, і він віддасть їх королеві, то нехай би наказав воєвод і ратних людей вивести з Києва та інших міст, а вони знайдуть собі іншого володаря" (Соловьев С. История Государства Российского. - М., 1860. -Т. ХІІ. - С. 178).
Його устами дано також характеристику тодішнього становища в Україні: "Царські ратні люди замість оборони завдали нам ще гірші шкоди і знищення: в наших городах вони докучали бідним людям частим злодійством, підпалами і биттям до смерті та різними муками, а до того ж вони до наших звичаїв і обичаїв не звикли" (там само. - С. 178).
Економічна та політична експансія царизму на українські землі особливо посилилася після Андрусівської угоди 1667 року, за умовами якої московський уряд погодився передати Польщі Правобережну Україну, що грубо порушувало "Березневі статті" 1654 року (тобто відмовився від неї), а на Лівобережній козацька старшина поступово втрачала свої права, самодержавство почало наступ і на вольності Запорозької Січі, зводячи цілу систему укріплень на межі її володінь.
Категорично протестував проти Андрусівської угоди між Польщею й Москвою гетьман Правобережної України Петро Дорошенко. Він, зокрема, заявив московському послові Тяпкіну: "В Андрусові обидва монархи (польський король і московський цар. - В. С.) погодилися на тому, щоб винищити козаків. На якій підставі ви без нас рішили одні міста собі залишити, інші віддати, тоді як ви їх придбали не своєю зброєю, а божою допомогою та нашою відвагою".
Але, на жаль, це вже були тільки протести. Не було військово-політичної єдності в цей час між низовим, лівобережним та правобережним козацтвом. А відтак царський уряд, вміло розпалюючи ворожнечу між козацтвом, продовжував і надалі прибирати до своїх рук Україну.
Для гетьмана немосковської вдачі - кайдани
Прямої, одвертої, але гарячої вдачі, гетьман Многогрішний, пише Андрій Яковлів, серед отруєної московськими інтригами, підкупами, двоєдушністю атмосфери почував себе безсилим і часто, спровокований московськими посланцями або деким із старшини, висловлювався гостро й одверто, говорив більше, ніж було потрібно. Особливо гострі розмови мав гетьман із царськими посланцями М. Савіним у грудні 1671 року та з О. Танєєвим у січні й березні 1672 року. Цим він озброїв проти себе Москву, яка засадничо не терпіла людей одвертої, негнучкої вдачі, особливо на гетьманськім уряді, не придбав собі прихильників серед більшості старшини й прискорив свою загибель.