Укус огняного змія

— Горілка? — недовірливо перепитав батько.

— Аякже, — підтвердив сусіда, — найвища проба.

Отримавши цінний подарунок, батько зразу ж ледь не впустив пляшку на підлогу, не очікуючи такої ваги, і вже хотів було примостити на столі, коли присутні дружно замахали руками, відмовляючись просто зараз розпити п’ятилітровий баняк оковитої. Батько притулив пляшку-монстра на журнальному столику.

— Хто ж це таке шкло робить? — вигукнула його сестра. — Бодай мене качка вбрикнула!

Вона підняла пляшку, охнула, зігнувшись під її вагою, роздивилася чорну з золотом етикетку. Кумедна пляшка мала широчезні боки й крихітний закоркований вінчик, який видавався чужим на її дебелому тілі.

Батькова сестра поставила пляшку на місце, але мама, яка щойно з’явилась у вітальні, одразу ж підхопила скляне одоробало, зважила в руках, похитала головою. Якби такою пляшкою вперіщити комусь по голові, мокрого місця не лишиться. Щоправда, і замахнутися нею — неабияка справа.

Мене теж учепилася цікавість. Навчена гірким досвідом попередників, пляшку я брала одразу двома руками. Важила вона не менше тонни. Допіру наблизивши око до скла, я зразу знала, що це ручна робота: вінчик приліплений до уже готового тіла.

Постукавши пальцем по найбільшій бульбашці, що небезпечно застигла у склі, готова луснути за першої-ліпшої нагоди, я гримнула пляшку на журнальний столик. Пити гості її не збираються, де ж ми зберігатимемо цю махину у малометражній батьківській квартирі?

— Ви за стіл сідаєте — чи так і далі забавлятиметеся пляшкою, не звертаючи уваги на народженика? — обурювався батько. Засоромлені присутні нарешті повсідалися.

Чи бували ви коли-небудь на традиційному застіллі? Гадаю, не мені вам розповідати, які тости виголошуються тут, як швидко зникають страви з тарелів, про що точаться розмови. Перші півгодини гості зосереджено наминають харч, час до часу відриваючись на чарчину та квапливо вливаючи її собі в шлунок. За півгодини настрій різко змінюється. Теперечки пора пристати до серйозної розмови. Долі людства — в руках знавців усього на світі.

— Я в лікарні лежала, — палко оповідає татова сестра, — а зі мною в палаті якась кацапка з Криму. А тут мова зайшла про те, що давно час прирівняти воїнів УПА до ветеранів. А вона візьми та й бовкни: «Тих фашистів не визнавати треба, а вирізати до ноги, щоб і духу не було!» Так і ляпнула, курча мать, у мене аж в очах потемніло. Людоньки, що зі мною зробилося! Я вже не пам’ятаю, що їй говорила! Якби могла-м встати з ліжка, придушила б курву! Ой, не можна так казати, Божечку, прости мені пригрішеніє, але я себе не тямила, так її проклинала! То вона до мене потім словом боялась обізватися…

Мама вимкнула духовку: курка вже готова. Ми зібрали тарілки, і я швидко на кухні їх перемила й повитирала. Коли повернулася до вітальні, різкий запах вдарив у ніздрі.

— Що це в нас так перегаром смердить? — не втрималася я. — Ми ж іще, можна сказати, й не починали пити!