Славка

Я прокинулася по-справжньому вночі від чийогось хропіння. Мені заклало носа.

Я дістала із кармана штанів серветку і спробувала прочистити носа. Серветка виявилася шматком туалетного паперу.

На ліжкові спала жінка.

У будь-якому нежиттю основна проблема в тому, що він — запальний процес у голові.

Я сперлася спиною на край ліжка і навмисне вдарила жінку потилицею.

Хропіння змовкло, почувся якийсь радісний звук.

І тут раптом хтось взявся мене душити.

І ніби одразу це заняття кинув.

Я закрила очі. Я зрозуміла: жінка прокинулась і сіла мені на плечі. Її нижня сорочка і коричневі колготки мали сильний запах.

Її суглоби були якісь неправильно гнучкі, ніби кожен міг згинатися у три напрямки. Вони міцно обхопили мій тулуб.

Подзвонив телефон. Я підбігла, але слухавку схопила жінка на моїх плечах і високою пташиною мовою говорила з кимсь хвилин п’ять.

Я тим часом пробувала від неї звільнитися.

Я збила їм телефонну розмову.

Жінка видала якийсь тонкий писк.

Тоді я побігла по коридору і вдарила нею в стіну. Я бігала квартирою і била свою жінку об стіни. Вона кричала і тягла мене за волосся, закривала руками мої очі.

Тому я вибігла на балкона, відкрила велике вікно на своєму шостому поверсі і спитала, чи вона, бува, не боїться.

Дівка київська, мозок боярський, розум — вінницький, — сказала жінка.

І засміялася.

Я зрозуміла; це жарт.

Вона схопила руками дроти для сушіння шмаття, і гралася ними, і відчепила від них кілька прищепок. І вчепила мені на вухо.

Я вирішила потерпіти. Я вирішила подумати.