Славка
- Автор: Ткачук Галина
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-202-0, 966-663-191-1 (Серія «Unlimited»)
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Славка». Краткое содержание книги:
Про те, як діти прибувають до батьків Буговою течією, про всіх дітей.
Про закони людської крові які лишають її жити і роблять прекрасною. І ще про те, як жахливо зникнуть зі світу всі, хто опиратиметься цим законам. Як вода змиє їхні кості.
І трошки про Радість Несказанну.
Я закричав у відповідь:
— Та-ак!
Лютий зареготав і потяг мене у туалет.
Там ми стали разом на унітаз і він відкрив маленьке віконечко надвір.
— Дивися, дивися!
І я висунув у віконечко носа.
Зовсім поряд у вечірньому тумані пливла чорна ріка.
КРОВ
Чарівну силу можна губити і обрітати знов.
Чарівну силу можна бачити чужу.
Можна брати собі із землі скільки завгодно, коли дерева буяють і день свят.
Свят, свят, свят — так кажуть про ранок, день, вечір і ніч, коли все довкола буяє.
Тому Лютий — зовсім не свят.
Його сила має іншу назву.
Вона всередині води.
Рік назад Йов видав щось подібне.
Ми йшли разом попід лісом, і я роззирався, дивився на засніжені дерева, із кущів крав сніг, зминав і жбурляв у Йова, і кричав:
— Нині зима! Нині — зима!
Той підняв із землі суху гілку, постукав по ній і сказав:
— Зима всередині.
— Де?
— Тут! — Йов постукав нігтем по гілці. — Тобто не саме тут, але всередині. Ти бачиш дерева, кущі і сніг. А не зиму. Зрозумів?
Йов — знаменитий чарівник, він вміє воскрешати мертвих. Тому коли помре, може стати окремою галактикою.
Я ж — просто лежатиму у ямі. І все.
Допоки не просурмить Архангел.
Одна дівка, ім’я їй — Галя, казала, що не прокинеться від архангельських сурм. Тому коли всі повстануть від гроба, хтось окремо до неї підійде і заспіва:
Та дівка родом із Поділля.
Вона каже, що ця пісня і гра саме про те, як мертва стає. І йде до річки.
Ми з Лютим ішли льодом на той берег.
Я сміливо ступав за ним, бо по ріці від тіла Лютого навсебіч розходився мороз.
Якийсь маленький тощий Березень ковзався поряд. І залетів Лютому на плечі, і звісився відти, як мавпеня. Так і їхав.
На середині річки на високій крижині воссідав Водяний Дідок. Закричав на нас:
— Теж мені, моду взяли — туди-сюди шастать! Шляються тут! Прояви!
Лютий із Березнем на нього навіть не озирнулися.
У темряві ми підійшли до пішохідного моста, коли почули зверхи людський крик.
Нам із Лютим нічого не було видно, зате у малого очі в темряві світилися і бачили все.
— Там походжає Високий Бог! — зашепотів Березень.
Ми з Лютим придивилися пильніше і побачили на височенних мостових підпорках малу фігуру, котра походжала там і час від часу щось викрикувала.
— Це що, справді Високий Бог? — спитав я у Лютого злякано.
— Тю! Ви що, дурні обоє? — Лютий вхоп мене за руку і потяг під міст, далі нашими шляхами. — То був такий самий малий, як оця абізяна. — Лютий тицьнув у Березня. — А Високий Бог — це вам не чувак на перилах. Це світло, Дніпро і свят. Людська кров — Теплий Високий Бог.
Лютий сказав це — і мені по шкірі пробіг мороз.
(Каже Лютий)
Маленький Березень глянув на Йоаникія і сказав мені:
— Його кров смикається. Або вся охолола.
Никій подивився на нас страшно і сказав:
— Я чую: тут хтось є. Тоне або пливе. Чиясь кров співає.
Ми з Березнем не чули.
Тоді Никій розвернувся і побіг, де кричала чиясь кров.
Ми бігли слідом.
КІТ
Я так і не дізнався, куди того вечора кликали мене моя і ще чиясь кров.
Можливо, моїй крові взагалі хотілося вирватися з мене і Востікти!
Господи, як я вмію заспокоювати!
Як тільки хто де плаче, і кров його реве, і все тіло годне вмерти — я можу кожного заспокоїти.
Що там казати, я зрозумів, як це робиться після того, як довелося заспокоювати Василія. Тільки єдиний разочок — і я вже казав, що більше нападів у нього не буде.
Але той раз він увесь смикався і ревів: окремо — тіло, окремо — розум, окремо — кров. І тоді стало ясно, що більше нічого-нічого немає, коли ротом іде піна, а губи чорні.
І тоді я заспокоїв цих трьох — і Василій зітхнув і впав. І заснув.
Тому я і кажу: коли вся вода в мені верещить — мене нікому заспокоїти.
Хай собі Востікає! Що я можу їй сказати? Та течи!
Батькам, звичайно ж, мене приніс Кіт у чоботях, але мама розказувала про це інакше.
ЖІНКА
(розповідь матері Йоаникія)