Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
Часу на передмову не було зовсім. Тому Шульга відразу, двома реченнями, виклав історію викрадення своєї дружини й перейшов до торгів.
— Своїми силами нам її не відбити. Власне, своїх сил у нас нема. Єдине, що ми змогли — це пропасти тачку, на якій вони їдуть. Скільки їх і чи є з ними Галя, я не знаю. Якщо ви беретеся відбити чи в інший спосіб визволити мою дружину, вона передасть записи свого діда в розпорядження російського уряду. Чи тих компетентних структур, котрі знайдуть їм застосування. Без жодних умов, без грошових винагород та почесних медалей. Отак.
По обличчях ефесбешників Ігор читав: вони перетравлюють інформацію. Процес може затягнутися, а стрілки годинника доводили, що час не стоїть на місці. Але щойно він про це подумав, як росіяни довели своє вміння в критичних ситуаціях хапати все на льоту.
— А ви, хохли, я бачу, хитровитрахані, — промовив Докучаєв.
— Ага, нічого так собі — здоров, жопа, Новий рік! — вставив Нікодімов. Далі вони почали говорити в звичній для них манері:
— Значить, досиділися, додрочилися, аж поки отака параша — хоп вашу маму!
— Де ж ви, патріоти, раніше були і що ж ви, патріоти, тут оце захищали?
— Бачте, як воно, коли на чуже добро…
— Ага, на чужий коровай рота не роззявляй!
— Правильно, на чужий вершок не роззявляй роток!
— І що ми тут тепер повинні? Війну починати?
— Третю світову? Просто так, бо ви дуже розумні й хочете за наш рахунок і рибку з’їсти і…
— І на стілець сісти? От засмажать усіх вас, як оту рибку!
— А чим ви, хохли, раніше думали? Жадібні ви, ось вам зараз і гикається…
— Ну так, гикається, бо понажиралися не свого…
— Чужого, я б навіть так сказав…
Бурт, якому дотепер не доводилося спілкуватися з цією парочкою, не витримав першим. Чоловіки стояли один навпроти одного біля своїх машин: українці мовчки, а ефесбешники — порушуючи своїми вигуками тишу цвинтаря. Славко, відсторонивши Шульгу, який, потилицею відчувши неприємності, спробував заступити йому дорогу, наблизився до Нікодімова — той стояв на крок ближче, — і, взявши його двома пальцями за комір теніски, промовив просто в обличчя, наче виплюнув:
— Ти, мордо кацапська, думаєш, даремно ми біля могил стоїмо?
— Забери лапи, чмо! — Нікодімов замахнувся, аби ляснути Бурта по руках, наче набридливу муху, та Славко, перехопивши його правицю, спробував заломити її за спину супротивника.
Нікодімов передбачив щось подібне, тому напружив м’язи.
Докучаєв зробив було крок уперед, але потім вирішив не втручатися, спостерігав за розвитком подій із цікавістю, в очах блиснув вогник азарту.
Якийсь час Бурт та Нікодімов намагалися зрушити один одного з місця, використовуючи лише силу рук. Це нагадувало армрестлінг. Тільки тут супротивники не сиділи, поклавши лікті на стіл, а стояли один навпроти одного, поїдали один одного очима, ніхто не хотів здаватися.
Нарешті, не ослаблюючи тиску, Славко прошипів крізь зуби просто в обличчя Нікодімову:
— Не врятуємо Галю — я тебе тут закопаю. Сам. Там, де мені захочеться.
Шульга ступив між ними, поштовхом плеча розвів зчеплені руки, штовхнув Славка набік.
— Брек! Не терпиться — давайте спочатку домовимося… або не домовимося. А потім, якщо не домовимося, я, господа, за цього рейнджера не ручаюся. Йому міжнародні скандали до задниці.
— Нічого собі, — Докучаєв кілька разів плеснув у долоні. — 3 такими бійцями для чого вам наша допомога? Цей же друг не лише нас — усіх ваших бандитів отут закопає.
— Персональне кладовище зробить, — вставив Нікодімов, розминаючи натруджене зап’ястя.
— Дивись, він іще нашого Президента замочить.
— Десь у сортирі.
— Легко, — Бурт картинно впер руки в боки. — Не врятуємо Галю, мою куму, вважайте — гаплик вашому самбісту Путіну.
— А він же серйозно, — промовив Докучаєв, на його обличчя лягла тінь, лоба перетнула навскоси зморшка, схожа на блискавку. Шульга шостим відчуттям зрозумів — жарти скінчилися.
— Ми не для сварок зібралися, — миролюбно промовив він. — Зовсім не для сварок та з’ясування стосунків. Вам іще потрібен зошит? Наші умови ви знаєте. Якби ми могли впоратися своїми силами, уже б давно перекрили трасу.