Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
— Машина з цими… ну… клієнтами… Вона ж може й не зупинитися…
— Може, — кивнув Докучаєв. — Але в них у машині, ймовірно, буде жінка, яку вони утримують силою. Отже, незаконно. І нема гарантії, що сержант, тобто ти, не передасть по рації прикмети автомобіля, котрий не підкорився наказу працівника автоінспекції. До того ж усе виглядатиме так, що винний у порушеннях наш Ваня. Тому клієнти як мінімум зупиняться. Чи вийдуть із салону — не знаю. Але це вже не твій геморой.
Хай так. Бурт погодився виконувати накази росіянина, промовчав навіть, коли Докучаєв демонстративно перевірив свій револьвер і заховав його за пасок, даючи Славкові зрозуміти: він озброєний, а його напарник — ні. Подумавши трохи, Бурт вирішив не порушувати питання про зброю. Він чомусь дуже спокійно розсудив — у разі чого піде в рукопашну або на бандитів, або на ефесбешників. Подібний спосіб ведення бою його особисто ще жодного разу не підводив. Навіть затятий бандюга подумає хвильку, перш ніж навести ствола на живу людину, тоді як він, Славко Бурт, спочатку лупить, потім уже думає, для чого він це зробив. Отже, заспокоїв себе він, його кулаки все одно випередять кулю.
Усе сталося так, як спланував Докучаєв. Спочатку даїшний «Мерседес» просто рухався в потоці інших машин по трасі. Далі Нікодімов подзвонив колезі на мобільний, повідомлення було дуже коротким. Докучаєв пояснив Буртові — «клієнта» ніби вдалося вирахувати, зараз Ваня пожене його просто на них, треба виходити на позицію. Славко так само перетнув трасу по діагоналі, причому навряд чи когось здивувало таке надто явне порушення з боку машини автоінспекції.
За десять хвилин Бурт зрозумів — почалося. Джип та «бімер» мчали просто на них, він легко вистрибнув з черева «мерса», зробив крок навперейми, махнув смугастою паличкою. Нікодімов зупинився відразу, джип проїхав трошки вперед і став так, щоб загородити своїм корпусом автохулігана, зробити неможливою будь-яку втечу від справедливого покарання.
Нікодімов вийшов, вигукнув бадьоро:
— Які проблеми, командире? Бач, тут декому дороги мало!
Дверцята джипа так само відчинилися з боку водія.
Поруч пригальмувала Ігорева «Шкода». Шульга, зовсім не думаючи про наслідки, вискочив мало не на ходу, обійшов капот і посунув просто на джип. Пальці стиснуті в кулаки.
Славко Бурт досі не уявляв собі подальшого плану дій ефесбешників. Але після появи на сцені Шульги зрозумів: якими б не були ці плани, вони від цієї миті полетіли шкереберть.
Дверцята джипа лунко зачинилися. Всередині був хтось, хто знав Шульгу в обличчя — інше Славкові на думку не спало. Більше він узагалі ні про що не думав. Зрозумівши — маскарад закінчено, Бурт так само рушив до джипа, обходячи машину з лівого боку.
Загарчав мотор. За мить джип зрушить із місця, і тоді…
За спиною Бурт почув дивний звук, потім щось тріснуло, і «крузак» повільно почав присідати на праве переднє колесо, з якого шумно, зі зміїним сичанням виходило повітря. Знову тріск — і праве заднє колесо так само почало просідати.
Нікодімов уже стояв біля правих задніх дверей джипа, стискаючи в руці револьвер із глушником на стволі. Докучаєв, так само з револьвером, широкими стрибками поспішав на допомогу, заходячи до машини з іншого боку.
На трасі утворився невеличкий затор, проте всю дорогу їхні машини не загородили. Ті, хто проїжджав повз них, бачили даїшну машину й більше нічим не цікавилися. Народ звик до різних міліцейських операцій, на які краще не звертати уваги, бо відразу звернуть увагу на тебе.
Силовий контакт почався.
9
Шульга добіг до джипа на мить раніше за Докучаєва, рвонув на себе передні дверцята. Вони не піддавалися, тут наспів ефесбешник, показав водієві револьвер, крикнув:
— Вилазьте, бо постріляємо к хуям!
— Скло броньоване! — почулося зсередини.
— Тоді в бак шмальнемо!
— Не дурійте! З нами заручниця, яка вас, мабуть, цікавить!
— І куди ви з нею поїдете? На чому? На хую верхи? — з цими словами Докучаєв пальнув у колесо, куля пробила покришку, повітря зі свистом почало виходити, Шульга навіть позадкував.
— Значить, так і будемо сидіти! Поки вам не набридне! — озвався той самий голос.
Почувши це, Бурт крутнувся на підборах, кинувся до «Мерседеса», сів за кермо і, перш ніж хтось устиг отямитися, трохи здав назад, виїхав на трасу просто перед джипом і завмер. Висунувши голову з вікна, Славко прокричав:
— Я контужений, блядь! Зараз як розженуся — гаплик вам усім! Розійдися, бичата, на хрін! Зараз вони побачать танковий удар! Ну!!! РОЗІЙДИСЯ!!!