Брамник
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Серия: Блукачі #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-365-049-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Брамник». Краткое содержание книги:
А метри фантастичного жанру — на те й метри, щоб дати нам змогу за символікою образів з чарівного світу Фантазії розгледіти прості істини, які тисячі років рятують людину від розпачу й зневіри. Схибив одного разу — стережися, щоб не схибити вдруге; кохання не завжди приносить щастя, але від цього не слабшає; дружба й самовідданість, любов до людей і життя здатні перебороти навіть космічний жах вселенської катастрофи.
Такий він — світ Марини та Сергія Дяченків — дивовижний, сповнений незбагненних таємниць і фантастичних пригод, і разом з тим повний Любові, доброї, красивої магії. Ви будете зачаровані, шановний читачу, навіть не сумнівайтеся.
У грубці мінився жар, на широкому столі горіла олійна лампа. Куховарка перетирала рушником купу вимитого посуду, а хазяйська дочка, присівши на ослоні під стіною, щось гаряче їй пояснювала. Обидві злякано озирнулися на Ільмарранена.
— Ху, це ти… — з полегшенням видихнула дівчина. — А я думала, батько…
Куховарка широко посміхнулася:
— Ну, заходь, птахо зальотна…
Дочка хазяїна посунулася — Ільмарранен присів поруч. Йому здалося, що дівчина пахне молоком.
Куховарка хитро посміхнулася і прорекла, з розумінням кивнувши Руалові:
— Не спиться, хлопче? Від любові не втечеш…
Дівчина переривчасто зітхнула. І тоді Руал Ільмарранен заговорив. Він говорив просто й водночас натхненно, і в цій розповіді про минуле була велика любов, таємні заручини й жорстокий батько, що віддав наречену за іншого. Обидві слухачки подалися вперед, куховарка терла й терла давно суху тарілку, а дівчина від хвилювання бгала поділ своєї простенької сукні. Ледве Руал дійшов до моменту, коли танцювало весілля, стогнав покинутий наречений і намагалася вбити себе молода — на очах у обох виступили сльози, які до кінця історії мали пролитися.
— Напевне, батько її думав, що вона вам не рівня? — схлипуючи, запитала дівчина.
Руал сумно посміхнувся:
— Я гадаю, він просто боявся… Я вже тоді мав славу провидця…
— Як?! — перепитали його слухачки в один голос.
Руал посміхнувся ще сумніше, сміливо взяв руку дівчини в свої і перевернув її долонею догори.
— Оце так-так! — вигукнув він, водночас рішуче придушуючи її слабку спробу визволити руку. — Та й ви страждаєте від кохання!
Куховарка зойкнула одночасно з запитанням дівчини:
— А ви звідкіля знаєте?
Руал посміхнувся так сумно, як тільки міг:
— Я бачу багато чого, недоступного іншим… Бачу, ваш коханий поруч, але ви не можете бути разом… Бачу — між вами перешкоди… Бачу поцілунок… Зовсім недавно, так! О, який ніжний поцілунок!
Дівчина зашарілася і висмикнула руку. Куховарка широко роззявила рота. Невідомо, чим скінчилась би сцена, та раптом розчинилися двері й на порозі став темний, як хмара, хазяїн:
— Якого дідька! А ну, марш у ліжко! — гримнув він на дочку. Та підхопилася, пригнулась і вибігла геть.
— А ти що тут робиш? — провадив хазяїн, звертаючись до Руала. — Геть!
Руал не сперечався і вчинив за прикладом дівчини. Здаля ще чув, як хазяїн вичитує куховарці.
Наймити встали вдосвіта — сонні, похмурі, вони виходили з повітки, дивилися на сіре небо та перекидалися в’ялою лайкою. Руал перебрався на тепле місце, що звільнилося, і проспав ще години зо дві.
Збудило його сонце, яке розігнало нарешті хмари й проникло в повітку через безліч широких щілин. Руал вдоволено посміхнувся, потягся, струшуючи солому, й вибрався назовні.
Його здивувало, чому робітники, замість того, щоб займатися справами, юрмляться біля ґанку й щось голосно з’ясовують. Потім він перевів погляд і побачив на ґанку хазяїна. Хазяїн теж помітив Руала — і недобре посміхнувся:
— Ну-бо, ходи сюди, ти…
Руал підійшов. Робітники розступилися перед ним, як перед зачумленим.
— Ти що ж, — тихо, з погрозою промовив хазяїн, — ти що ж, закон забув? Не красти, де ночуєш?
— У чому річ? — теж тихо спитав Руал, у якого серце впало.
Хазяїн ступив з ґанку і раптовим чіпким рухом схопив Руала за комір:
— Не знаєш, погань? А дві монети на полиці лежали!
Він дихав Руалу в обличчя важким, нечистим подихом.
Маленькі очиці буравили жертву наскрізь.
— Це помилка, — сказав Руал, намагаючись говорити спокійно. — Я не бачив ніяких двох монет!
Хазяїн сильно відіпхнув його, так що він мало не впав на хлопців, які стояли позаду:
— Ах ти, злодюго! Та я зараз тебе повішу на першому суку, мені тільки спасибі скажуть!
Руала схопили за плечі, брутально струснули і штовхнули вперед; він спіткнувся об ґанок і впав обличчям униз. Боляче вдавилася в груди золота ящірка.
— Обшукайте його! — наказав хазяїн.
Смертельна небезпека нависла над золотою ящіркою. Чиїсь моторні руки заходилися гуляти по Руаловому одягу. Полізли за пазуху…
Руал рвучко скочив, відіпхнув двох, рвонувся наосліп, ненадовго звільнився — і знову впав, придавлений до землі. На шию йому накинули мотузку.
— Ой, паночку! Та що ж ви робите! — надсадно заверещав раптом жіночий голос. — Не злодій він, не злодій!