Мій Близький і Далекий Схід
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мій Близький і Далекий Схід». Краткое содержание книги:
Вибрані твори Галини Пагутяк «Захід сонця в Урожі» відзначено австралійською літературною премією «Айстра» як найкраще авторське видання в Україні 2007 року.
Тремтячи від холоду, голодні старі люди й собаки доживають віку у темних закутках, як колись виживали. А коли ж вони тоді жили? У людей є мета: зробити так, щоб тебе потребували завжди. Тобто мати що залишити у спадок. Тоді завжди знайдеться кому закрити очі й провести на цвинтар. Коли ж нема у тебе нічого, мусиш терпеливо чекати смерті, не просячи нічого навіть у рідних дітей. Ось як описує це Василь Стефаник у одній з новел:
«…На печі лежала Митрова мама. Дрібка жінки завбільшки десятилітньої дитини. Кашляла, не переставала.
— Божечку, Божечку, найди мені смерти, най я так гіренько не валєюси! Вже-м, відай спокутувала усі гріхи, що-м нагрішила… Дес умирают такі, що лиш би їм бути, покидают добро і маєтки, а я як отой твердий камінь, що го ніхто не годен роздавити. Боже, Боже, ба за що ні так тєжко караєш?
І розтріскувалася від кашлю.
Коло баби сиділи діти. Як баба синіла й заходилася від кашлю, то вони всі дивилися на бабу цікавими очима і все показували пальцями на бабу та говорили: «Аді, аді, баба вже умирают». А як баба відкашлялася, то все говорила до них: «Де, де, дітоньки, моя смерть забула за мене».
Новела називається «Осінь». Старі говорять часом самі до себе, бо їх ніхто не хоче слухати. Розум і тіло старіють, але почуття вивільнюються з-під крихкої шкаралупи, і людина плаче. Чи хтось відтрутив її, чи вколов словом, чи чує вона пісню, або вірш Шевченка. Як би вона плакала, якби хтось погладив її просто по голові… Пригадую, як у дитинстві до старої сусідки приїхала її дочка з чужої країни, яку відібрали у неї дитиною. Як ми, діти, сиділи на плоті й дивились на цю зустріч. Дорослі плакали, а ми дивувались, як чужинка не знає материної мови. А однак вони порозумілись. Їхня зустріч не потребувала довгих розмов. Упродовж багатьох років вони писали одна одній листи.
Як дивно: людина здобула величезний досвід і може порозумітись з цілим Всесвітом, а її ніхто не бажає слухати! А вона допомогла б уникнути багатьох помилок. Розповіла б про найкращі миті свого життя, зовсім не пов’язані з успіхом, кар’єрою чи роботою, про почуття наближення до інших істот чи краєвидів, почуття жаху перед скороминущістю життя, чи природною стихією, яка надходить раптово, про лихо, яке, мов лакмусовий папірець, визначає присутність людяності в кожному з нас… Тому найпевнішим історичним джерелом є свідчення простих людей. Як ось цей «Плач над загибеллю Ура», записаний на глиняній табличці чотири тисячі років тому:
«Люди Ура порубані сокирами, шоломи з голів погубили; як газель, звалена ратищем, лежать, зарившись устами в пилюку! Його люди, повбивані києм, лежать з непокритою головою. Де недавно їхні дружини народжували дітей, там тепер вони валяються у власній крові».
Почуття здатні вистояти перед найпривабливішою брехнею і пронести вогник правди у найтемніші закутки сфальшованої історії. Одна війна, один голокост, одна пошесть дають уявлення про всі минулі чи майбутні лиха, запобігаючи викривленню правди. Єдине, чого ми можемо не допустити, це — здичавіння власного серця, пам’ятаючи, що найсправедливіший суд — суд нашого сумління. Далеко не кожна людина наділена моральним інстинктом, бо закладається він у ранньому дитинстві й ніколи не зникає. Моральний інстинкт — це неприйняття кривди, зради, безчестя навіть перед горою золота чи націленим у тебе дулом пістолета. Моральний інстинкт — це коли мати не відрікається від потворної дитини і любить її, хоча кожен день у неї серце спливає кров’ю. Моральний інстинкт — це не фанатизм святих та героїв, не вогонь, який обпікає, а лагідне тепле світло багаття, де так приємно гріти руки. Моральний інстинкт породжує переконання, а не одержимість, почуття, а не пристрасті. І вже, певно, для нього не існує поняття жорсткої необхідності, яка пахне кров’ю і завжди порушує чиїсь життєво необхідні права.