Мій Близький і Далекий Схід

Досвід самотності вчить не довіряти. Замикаєшся в мушлі, зробленій з твоїх поразок, зате всередині там тихо і тепло. Уся наша посивіла цивілізація заховалася в такій мушлі, створивши віртуальний світ високих технологій. Сталося те, що мало статися, — втрата чутливості поза межами мушлі. Інші живі істоти видаються рухомими механізмами, а будь-які емоції в людей виявляються лише задля того, щоб справити на когось враження. Бог — більше не люблячий Отець, а Бос, який може за чемну поведінку винагородити матеріальними благами. Духовні потреби людини залишаються десь у підсвідомості. Вони ніколи не зникнуть. Німий крик спраглої душі зависає у пронизливо синьому небі. Самотній лелека, що більше не належить до зграї, походжає по стерні, обплутаній зволоженим павутинням, а вночі засинає десь між кущами шипшини та глоду, цілком беззахисний, бо немає у нього жодної опіки. Якщо й доживе до зими, то сніг уб’є його, а дрібні хижаки розтягнуть шматки плоті по своїх норах. Той лелека усвідомлює власну приреченість і те, що ніхто йому не допоможе, бо поранене влітку крило втратило міць і ця вада відштовхнула дітей та дружину. Згадуючи про них, лелека кричить услід, прощається…

Це нагадує мені, як кровоточать зрізані квіти, як спливає кров’ю зламана гілка, відчахнута від власної сутності. Вони повільно вмирають і їхню зів’ялу плоть пожирає земля. «Квіти — найкращий дарунок». Їхня імітація з пластика та тканини може навіть пахнути. Так пахне сучасне мистецтво, яке не знає болю, так пахнуть вдавані людські почуття у мелодраматичних серіалах. Усе заступає культ людського тіла, яке теж пахне різними імітаціями. У мушлі надто тісно. Люди намагаються зайняти найзручніші місця і, як би вони не виправдовували це, їхні дії слід вважати жорстокими й егоїстичними. Жорстокість — це не почуття, а хвороба, що передається через погляд і дотик. Вона — причина тієї самотності, яка остаточно приходить із настанням осені людського життя. Аж тоді в людині прокидаються почуття. Може, вона й не заслуговує на них, принаймні, їй так здається. Вона ж бо стільки сил витратила на побудову мушлі, а тепер найменший камінець пробиває панцир, завдаючи нестерпного болю. Ніхто не допоможе їй полагодити мушлю, бо на місці старих будинків споруджують нові, а старих тварин виганяють на вулицю помирати або присипляють. Як і хворих.