25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Пізніше англійський біограф Бенеша Генінгсгем писав: «У той час як Масарик був тим великим вождем, що визначав напрям політики, Бенеш був тим, хто надавав їй практичних форм».
Створену ним підпільну організацію Бенеш назвав Мафією. На початку минулого століття це слово ні в кого не асоціювалося з організованою злочинністю. Так споконвіку звалися таємні товариства сицилійських селян, що створювалися для захисту земляків від чужоземних правителів. Бенешева Мафія за якихось півроку стала чудово організованою структурою, настільки масовою, наскільки це дозволяли умови підпілля. З десяти членів Ради Мафії на чолі з Бенешем семеро були докторами філософії. І саме ці кабінетні вчені та професори змогли реально очолити і спрямовувати у потрібне русло антиавстрійський опір. Чехи і справді не воювали за Австрію — вони здавалися в полон росіянам та італійцям і поодинці, і цілими батальйонами. Але 1915 року австрійська таємна служба натрапила на слід Мафії. Члени Ради д-р Ратин, д-р Гербен, д-р Шайнер і Вацлав Клофач були заарештовані та засуджені до страти. А Бенеш за рішенням Ради нелегально перейшов німецький кордон, дістався Швейцарії, а звідти Парижа.
1916 року в столиці Франції було створено Чехословацьку національну раду, яка трохи згодом проголосила себе не багато не мало… урядом Чехословацької держави. Держави, якої ніколи не було, але яку Масарик з Бенешем вирішили неодмінно створити після перемоги Антанти. Саме Національна рада домоглася, що з полонених чехів та словаків в Італії, Росії, а потім і у Франції було сформовано чехословацькі легіони, які воювали проти німців та австрійців. Головою Нацради був Масарик, його заступником представник чеських правих старий мірошник з села Кляшториці Йозеф Дюріх, який перед війною багато років очолював фракцію Чеської аграрної партії в австрійському парламенті. Проте справжньою душею Нацради був її секретар Бенеш. Використовуючи свої особисті зв’язки в науковому та політичному світі Франції, Британії та США, він розгорнув безпрецедентну агітаційну кампанію за чеську справу. Адже Захід треба було ще переконувати, що чехи хочуть боротися проти австрійців та німців, а декому доводити, що чехи взагалі існують.
Влітку 1917 року під Зборовом на Тернопільщині 11 полків чеських легіонів у Росії практично самотужки зупинили наступ австро-німецької армії після того, як розагітовані більшовиками російські війська розбіглися. А на початку 1918 року чехословацькі легіонери дуже активно доклали рук до повалення влади більшовиків на величезних просторах Сибіру.
Не випадково французький прем’єр Пуанкаре проголосив 1919 року у Версалі: «Чехословаки завоювали свою свободу в Сибіру, в Італії та Франції».
А поки що Масарику та Бенешу вдалося зробити, здавалося, неможливе — до жовтня 1918 року, коли Німеччина та Австро-Угорщина були змушені визнати свою поразку, Чехословацьку національну раду, а отже, й неіснуючу ще державу, офіційно визнали і Франція, й Велика Британія, й Італія!
28 жовтня 1918 року у Празі було проголошено Чехословацьку республіку. Вже через 4 дні Бенеш добрався через Швейцарію та охоплену революцією Німеччину додому. З тим щоб зайняти пост міністра закордонних справ нової республіки. Він очолював зовнішньополітичне відомство без перерв 17 років. Доти, поки не змінив Масарика на посту президента.
Бенеш фактично керував чехословацькою делегацією під час підготовки та укладення Версальського мирного договору. Причому претензії Бенеша вразили союзників своєю нахабністю. Він вимагав, щоб новостворена Чехословаччина отримала від Німеччини та Австрії репарації, а до її складу було включено, окрім отриманих зрештою земель, ще й усю Сілезію та Лужиці, де чехів узагалі не було (в Сілезії, особливо Східній, був певний відсоток поляків, а в Лужицях — трохи напівасимільованих лужицьких сербів). Проте це, мабуть, були явно завищені вимоги. Зрештою Бенешу вдалося домогтися, щоб до нової держави було включено всі райони з мішаним чесько-німецьким, чесько-польським чи словацько-угорським населенням, навіть ті, де частка чехів чи словаків не перевищувала 5 відсотків. Приєднали до Чехословаччини й українське Закарпаття, яке отримало офіційну назву «Пудкарпатска Русь».
У Версалі австрійська делегація стверджувала, що на території колишніх австрійських провінцій Чехія та Моравія мешкає щонайменше 2,5 млн етнічних німців. Бенеш з обуренням звинуватив австрійців у дезінформації, заявивши, що німців не більше 1,2 млн. Союзники повірили Бенешу, а австрійці отримали попередження за неетичну поведінку. Але сам Бенеш чудово знав, що австрійські цифри є абсолютно точними!