25 портретів на тлі епохи

Поляки в 1939 році не побажали скористатися «передовим досвідом» Бенеша з року попереднього. На ультиматуми Берліна про передачу йому Ґданська, польського коридору і про «більш дружню щодо Німеччини політику» Варшава відповіла рішучою відмовою. Та і Франція з Британією зрозуміли, що кожна поступка Гітлерові вимагає нових та нових поступок.

Почалася Друга світова. Як і 25 років тому, з’явився шанс — цього разу не створити, а відродити державу. Вже влітку 1940 року Бенеш сформував у Лондоні уряд у вигнанні, домігся від Британії та Америки визнання, що Мюнхенська угода була нечинною від початку, що Чехословаччина де-юре ніколи не припиняла свого існування, з 15 березня 1939 року перебуває у стані війни з Німеччиною, а відтак є повноправним учасником антигітлерівської коаліції. Влітку 1941 року Бенеш домовився з Радянським Союзом про обмін послами, а Сталін почав формувати в СРСР чехословацьку армію генерала Людвіґа Свободи. З’явилися чехословацькі частини і на Заході.

На кінець 1943 року стало видно, що Німеччина наближається до остаточної поразки у війні. Водночас Бенеш зрозумів, що слово Радянського Союзу в післявоєнній Центральній Європі стане, м’яко кажучи, вагомим. А якщо Чехословаччину від німців звільнять радянські війська, то й вирішальним. І Бенеш полетів до Москви домовлятися про майбутнє. Сталін наполіг, щоб до складу уряду Бенеша ввійшли комуністи, а головне, мав з чехословацьким президентом цілу низку бесід про майбутнє Чехословаччини і Східної Європи в цілому. Сталін, як згадував потім Бенеш, розгорнув перед ним три можливості післявоєнного устрою Чехословаччини: реставрація довоєнного «буржуазно-демократичного» устрою, повна «совєтизація» країни і, нарешті, «народна демократія». Цей термін уперше прозвучав саме в розмовах з Бенешем. Перший варіант абсолютно не влаштовував, за словами радянського диктатора, «чехословацький народ» (і, звичайно, самого Сталіна). Другий варіант з однопартійною системою, всевладдям компартії, тотальною націоналізацією і нищенням «ворогів народу» викликав жах у Бенеша, який всіляко намагався довести Сталіну, що радянська система неприйнятна для Чехословаччини з огляду на її демократичні традиції, історичний досвід та менталітет. Сталін дав «переконати» себе в цьому і запропонував Бенешу разом із ним знайти якийсь компромісний варіант. Так і з’явилися обриси моделі «народної демократії», де існуватиме ринкова економіка, але інтереси трудящих будуть всебічно захищені від експлуататорів, де зберігатиметься багатопартійність, але комуністи матимуть якщо не «контрольний», то принаймні «блокуючий пакет акцій» в уряді. А головне, ця «народна демократія» в зовнішньополітичному плані буде «рівновіддаленою» від Заходу і СРСР. Звичайно, переконаний прозахідник Бенеш волів би просто демократії, без усіляких приставок, і ще не втрачав надії, що першими у Прагу вступлять американці з англійцями, а не росіяни. І тоді його «промине чаша сія». Та все ж «романтик реалізму» вважав, що «народна демократія» — набагато краще за совєтизацію країни.